Глава 1

О сьомій шістнадцять ранку Єва відкрила оновлений план бальної зали й кілька секунд просто дивилася на екран. На місці центральної конструкції, яку вони погоджували ще в травні, тепер був чистий прямокутник. Зникли точки підвісу, змістилася сцена, а біля номера версії стояла вчорашня дата — 23:41. Внизу дрібним шрифтом: Revised by Hotel Operations.

Єва перевірила пошту. Потім месенджер із менеджеркою «Верони». Потім ще раз пошту, вже пошуком за назвою весілля. Нічого. У суботу сюди мали прийти двісті сорок гостей. Сьогодні о дев’ятій монтажники привезуть ферму, о дванадцятій — світло, завтра зранку зайдуть флористи. Якщо нова схема була остаточною, половину декору доведеться перераховувати й переробляти за дві доби.

— Олю.

За сусіднім столом перестала шелестіти пакувальна плівка.

— М-м?

— Тобі вночі щось приходило з «Верони»?

Оля витягла телефон із задньої кишені джинсів. Волосся вона ще не зібрала, і гумку тримала в зубах.

— План. Я думала, ти бачила.

— Бачу.

Оля глянула на її екран і вийняла гумку з рота.

— А конструкція де?

Єва мовчки повернула ноутбук до неї.

— А-а.

Це «а-а» було значно чеснішим за все, що Єва зараз могла сказати. Єва знайшла в контактах Ірину з «Верони» й натиснула виклик. Гудки йшли довго. Оля тим часом підтягнула до себе ноутбук і збільшила план.

— Тут ще сцена поїхала, — сказала вона. — Бачиш?

Єва бачила. На пів метра вправо. Саме туди, де за старою схемою мав стояти стіл молодят. Ірина відповіла, коли Єва вже збиралася скидати.

— Так?

Голос був хрипкий, наче вона або щойно прокинулася, або ще не лягала.

— Доброго ранку. Це Єва.

На тому кінці стало тихо.

— Ти план відкрила.

Не питання.

— Відкрила.

— Я хотіла тобі написати.

Єва подивилася на час у кутку екрана.

— Коли?

Ірина видихнула.

— Не треба. Я знаю.

Єва відсунула стілець і встала. Сидіти раптом стало незручно.

— Це остаточний варіант?

— Ні. Тобто… я не знаю. Вночі operations зняли всі погодження на підвіс. Не тільки ваше весілля. Все, що кріпиться до стелі у великому залі, відправили на повторну перевірку.

— Чому?

— Новий власник. Нові вимоги. Вони вчора привезли своїх технічних.

Єва підійшла до вікна. Унизу двірник змивав водою тротуар перед кав’ярнею. День тільки починався, а їй уже хотілося повернутися в учора.

— Іро, ми подали навантаження ще три місяці тому. Там є розрахунок, схема, сертифікати на ферму. Ваш технічний директор усе підписав.

— Я знаю.

— Монтажники будуть о дев’ятій.

— Знаю.

— Ні, ти не розумієш. Вони їдуть не з сусідньої вулиці. Машина вже завантажена. У мене бригада на день, підйомник на день і флористи завтра зранку. Якщо сьогодні ми не ставимо ферму, вони не зможуть почати верх.

Оля перестала рухати курсором і глянула на неї. Ірина щось сказала комусь поруч, затуливши телефон. Єва почула двері, потім коротке «дякую».

— Єво, я розумію. Серйозно. У мене сьогодні три події й усі зараз дзвонять.

Це трохи пригальмувало злість. Ірина не змінювала їй план о пів на дванадцяту ночі. І, судячи з голосу, дісталося їй не менше.

— Добре. Що я можу зробити?

— О восьмій тридцять у залі буде технічний огляд. Принеси все по конструкції ще раз.

— Воно у вас є.

— Є.

— Тоді навіщо мені нести?

Ірина помовчала.

— Бо я не хочу о восьмій тридцять з’ясувати, що хтось не знайшов вкладення в старому листі.

Це вже звучало знайомо.

— Добре. Хто приймає рішення?

— Новий операційний директор. Інженер. Хтось від власників, здається.

— «Хтось» мене не дуже заспокоює.

— Мене теж. Учора я знала їхні прізвища тільки з корпоративного листа.

Єва відкрила папку з весіллям і почала скидати файли собі на планшет: креслення, навантаження, специфікацію ферми, страховку підрядника, погодження готелю. У травні вони витратили майже тиждень, щоб усе це зібрати. Тепер треба було довести, що ці сім PDF-файлів досі означають те саме, що означали позавчора.

— Якщо підвіс не погодять?

Ірина відповіла не одразу.

— Тоді шукатимемо наземний варіант.

Єва глянула на план. Наземний означав опори. Опори означали інший декор, менше місця між столами й новий кошторис, який наречена точно не збиралася оплачувати за два дні до весілля.

— Це не «варіант», Іро. Це інша конструкція.

— Я знаю.

Єва почула у власному голосі те, чого не хотіла, і зупинилася.

— Вибач.

— Нормально.

— Ні. Не нормально. Просто…

Вона потерла перенісся. Ірина тихіше сказала:

— Приїжджай. Я буду в залі з восьмої. До огляду спробуємо пройтись по документах удвох.

— І каву візьми.

— Тобі?

— Мені вже пізно.

Єва усміхнулася вперше за ранок.

— Побачимось.

Вона поклала телефон. Оля чекала.

— Ну?

— О восьмій тридцять огляд.

— А наші?

Єва глянула на годинник. 7:24.

— Подзвони Славі. Нехай не розвантажуються, поки я не дам добро. Якщо вже виїхали — їдуть за графіком, але підйомник поки не замовляй.

Оля кивнула й одразу набрала номер. Єва знову сіла за ноутбук. Відкрила кошторис весілля, знайшла рядок з конструкцією й записала на папері три цифри: уже сплачено підрядникам, доведеться доплатити при перенесенні, втратить агенція, якщо різницю не погодить клієнт. Остання цифра їй не сподобалась. Вона закрила калькулятор, зібрала документи в одну папку й тільки тоді помітила, що кава, яку принесла собі сорок хвилин тому, так і стоїть біля принтера.

Холодна. Єва випила її все одно. О восьмій п’ять Єва зайшла до «Верони» через службовий вхід. Так було швидше: від рампи коридор вів просто до бальної зали, без ранкових гостей, валіз і запаху кави з ресторану. Ірина чекала біля відчинених дверей. У руці — паперовий стакан, на шиї — перепустка, волосся зібране так недбало, що Єва вперше побачила в ній не менеджерку готелю, а просто дуже втомлену жінку.