Моя орендована однушка зустрічає нас затишним теплом, ароматом кориці та легким творчим безладом, який я влаштувала ще перед Новим роком. Данило заходить слідом за мною, тримаючи в одній руці мій робочий кактус, а в іншій — фірмовий пакет із мандаринами холдингу.
Він зупиняється посеред коридору, і його голова майже впирається в мою низьку стелю. У своєму бездоганному дорогому костюмі він виглядає тут як інопланетний корабель, що випадково припаркувався на дитячому майданчику.
— Так... — Данило обводить поглядом мою рожеву вішалку для одягу та кумедний килимок із написом «Заходь, якщо приніс піцу». — Значить, ось де ховалася моя нічна німфа. Затишно. Але мій диван у вітальні більший, ніж уся ця кімната, Катрусю.
— Не критикуй мою фортецю, шеф! — я знімаю свої шпильки й із полегшенням застрибую в м'які пухнасті капці з вушками. — Тут пройшли мої найкращі студентські роки та перші кар'єрні злети. Так що бери коробку на шафі й починай працювати вантажником, розряджатимемо твою директорську енергію. 🎄✨
Данило підкочує рукава своєї білосніжної сорочки, оголюючи татуювання на передпліччі, і впевнено крокує до кімнати. Я плентаюся слідом і раптом згадую про одну маленьку, але дуже важливу деталь на моїй стіні.
На великій білій шафі прямо навпроти ліжка висить величезний плакат із Раяном Ґослінґом у повний зріст, де він спокусливо посміхається у розстебнутій куртці.
Данило застигає прямо перед ним. Він повільно переводить погляд із плаката на мене, потім знову на Раяна. Його темні очі звужуються, а на обличчі з’являється така кумедна суміш ревнощів і обурення, що я ледь стримуюся, щоб не пирхнути від сміху на весь голос.
— Це ще що за дедлайн минулого року? — Корсак схрещує руки на своїх широких грудях, суворо дивлячись на канадського актора. — Катю, я не зрозумів. Чому цей білявий красунчик дивиться на моє майбутнє ліжко з таким виглядом, ніби збирається перевірити наші квартальні показники?
— Це Раян! Він допомагав мені пережити нічні сесії та важкі фінансові аудити! — сміюся я, підходячи ближче й обіймаючи Данила за талію ззаду, притискаючись щокою до його гарячої спини. — Хтось же мав надихати мене на великі справи, поки мій справжній бос пив віскі в клубах.
Данило миттєво розвертається в моїх обіймах, підхоплює мене за стегна й легко садовить прямо на край тієї самої шафи. Опинившись з ним на одному рівні очей, я бачу, як його ревнивий погляд моментально стає гарячим і палким.
— Відсьогодні, пташко, надихати тебе буду тільки я, — низько, з легкою хрипотою шепоче він мені прямо в губи, міцно притискаючи моє тіло до себе. — А Раян залишається тут. Орендодавцю на згадку.
Він накриває мої губи глибоким, вимогливим поцілунком, від якого в мене знову вилітають з голови всі думки про коробки, речі та вагітність. Його великі долоні впевнено гладять мої боки, спускаючись до стегон, і я тихо стогну, заплутуючись пальцями в його ідеальній щетині.
— Даниле... нам треба... збиратися... — ледь чутно видихаю я, коли він на секунду відривається від моїх губ, щоб поцілувати мою шию прямо біля пульсуючої жилки.
— Коробки зачекають, — прохрипів мій владний директор, розстібаючи верхній ґудзик моєї офісної блузки. — У нас термінова надурочна нарада щодо розширення нашої сімейної компанії. І заперечення не приймаються.
Я закидаю руки йому на шию, остаточно капітулюючи перед новорічною магією цього божевільного чоловіка. Схоже, пакувати речі ми будемо ще дуже довго.