Бос на одну ніч

Розділ 15. Головбух-карусель та політ під грифом «Цілком таємно»

Мої коліна продовжують вибивати чечітку навіть тоді, коли ми з Машкою залітаємо до конференц-залу. Тут стоїть така задуха, ніби замість кондиціонера увімкнули промислову духовку. За довгим скляним столом уже сидить усе керівництво нашого холдингу, шурхотячи паперами з таким виглядом, наче від цього залежить доля галактики.

На чолі столу, як і належить справжньому альфа-хижаку, сидить Данило. Сьогодні він у темно-сірому костюмі, без краватки, але з таким зосередженим і владним виразом обличчя, що навіть запеклі аудитори бояться дихати в його бік.

— Катерино Василівно, ми чекаємо на ваші аналітичні висновки щодо першого кварталу, — Данило переводить свій темний, проникливий погляд на мене. В його очах на секунду мигає знайомий кокетливий вогник, але голос залишається суворим і професійним.

Я напівпритомно підводжуся з крісла, судорожно стискаючи в руках роздрукований графік. Мої шпильки голосно цокають по ламінату, але всередині в мене все просто кричить від паніки. Мені здається, що на моєму лобі зараз великими неоновими літерами світиться напис: «Я вагітна, і в моїй сумці під стільцем лежить тест на дві смужки».

— Отже... щодо прибутків компанії... — починаю я, і мій голос раптом видає кумедний писк, схожий на звук гумової качечки. Я швиденько відкашлююся під зацікавлений погляд Данила. — Прибутки нашої компанії за січень зросли на... на...

І тут чорні цифри на папері раптово вирішують жити своїм життям. Вони починають повільно кружляти вальс, зливаючись у якісь новорічні сніжинки. Величезний скляний стіл перетворюється на карусель, а суворе обличчя нашого сивого головбуха розмивається перед очима.

«О ні, тільки не прямо зараз, будь ласка!» — панічно думає мій мозок. Я роблю глибокий вдих, намагаючись намацати пальцями край столу, але пальці стають ватяними.

— Катю? — голос Данила вмить втрачає всю свою директорську суворість. Його крісло з гуркотом відлітає назад.

Світ навколо мене раптово вимикає світло. Папка з документами ефектно, з шелестом вилітає з моїх рук, папери розлітаються по всьому конференц-залу, а моє тіло у чорній сукні починає стрімко падати прямо на підлогу.

Але жорсткого приземлення не відбувається. Наш новий власник, мабуть, увімкнув режим супермена, бо за долі секунди він долітає до кінця столу й перехоплює мене на льоту. Його міцні, гарячі руки затискають мене в обійми, притискаючи до широких грудей. Останнє, що я чую перед тим, як остаточно провалитися в темряву — це його наляканий, оглушливий крик на весь кабінет:
— Нараду закінчено! Всі геть із зали! Лікаря сюди, швидко!!!




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше