Розділ 9. Війна біля кавомашини та викрадення чашки

Наступні кілька днів перетворюються для мене на справжній тактичний квест під назвою «Переживи робочий день і не перетворися на помідор». Данило Андрійович Корсак — не просто владний бос. Він професійний провокатор із ліцензією на підкорення жіночих сердець.

Він не робить нічого протизаконного. О ні! Він діє набагато підступніше.

Четвер, одинадцята ранку. Офіс гуде, як бджолиний вулик. Я знесилено сповзаю зі свого крісла й плентаюся в кава-зону. Мені життєво необхідна подвійна порція еспресо з карамельним сиропом, інакше я просто засну прямо на клавіатурі.

Тільки-но я підставляю свою улюблену рожеву чашку з написом «Не підходити, аналітик кусається» під струмінь ароматної кави, як за моєю спиною лунає тихий, упевнений крок. Повітря навколо миттєво густішає, і шкіра на моїй шиї покривається великими мурашками ще до того, як я встигаю обернутися. Цей парфум я впізнаю навіть під час ядерного вибуху. 🎄✨

— Знову карамельний сироп, Катерино Василівно? — низький, оксамитовий голос Данила розноситься над моїм вухом так близько, що його гаряче дихання лоскоче мені волоски біля скроні. — Аналітикам шкідливо їсти стільки цукру. Це розслаблює мозок.

Я здригаюся, ледь не впустивши ложечку, і швидко розвертаюся, притискаючись спиною до гарячого кулера з водою.

Данило стоїть упритул. Сьогодні на ньому біла сорочка з тонкими сірими смужками, верхній ґудзик знову розстебнутий, а рукава закочені до ліктів, оголюючи сильні, засмаглі передпліччя. Він тримає одну руку в кишені брюк, а іншою спокійно… бере мою рожеву чашку, яка щойно закінчила наповнюватися.

— Ей! Це моя кава! — обурено вигукую я, забувши про всю субординацію світу.

— Була твоя, пташко, — хижо посміхається цей нахабний мільйонер. Він спокійно підносить мою чашку до своїх губ і робить повільний, смачний ковток, примруживши свої темні, майже чорні очі. Дивиться прямо на мене, не кліпаючи. — Хм. Занадто солодко. Але мені подобається.

— Данило Андрійович, в офісі повно інших чашок! І взагалі, на мене дивиться весь відділ маркетингу крізь скляну перегородку! — гарячково шепочу я, відчуваючи, як мої щоки знову заливає густа, пунсова фарба.

Я кошуся вбік — там Алка та ще три дівчини з маркетингу буквально прилипли носами до скла, вдаючи, що дуже уважно вивчають плакат із квартальним графіком.

— Нехай дивляться, — Данило робить ще один ковток, абсолютно ігноруючи мої панічні рухи. Він нахиляється трохи нижче, так що його обличчя опиняється в лічених сантиметрах від мого. — Мені подобається, коли ти злишся, Катрусю. У тебе тоді очі стають кольору молодої хвої. Дуже по-новорічному.

— Ви... ви просто нестерпний шеф! — я намагаюся вихопити чашку з його пальців, але він перехоплює мою долоню.

Його великі, гарячі пальці міцно стискають мої. Цей короткий, але такий інтенсивний дотик б'є мене струмом прямо в живіт. Всередині все миттєво перевертається догори дриґом, повертаючи спогади про ту божевільну ніч на шовкових простирадлах.

— Я нестерпний, Катю, тому що ти від мене бігаєш, — тихо, але дуже серйозно каже він, відпускаючи мою руку, але забираючи чашку з собою. — Чекаю на тебе через десять хвилин в архіві. Треба підняти документи за минулий рік. І не запізнюйся. Пташкам шкідливо запізнюватися на побачення з хижаками.

Він розвертається і впевненою, неквапливою ходою йде по коридору, тримаючи в руці мою рожеву чашку. А я залишаюся стояти біля кавомашини, важко дихаючи і намагаючись приборкати шалений стукіт власного серця.

Крізь скло кава-зони моментально залітає Машка з Алковію, їхні очі округлені до розмірів новорічних іграшок.

— Катька! — накидається на мене Машка, хапаючи за плечі. — Що це тільки що було?! Новий бос пив з твоєї чашки?! Він що, флітував з тобою?!

— Він просто... просто забрав мою каву! Нахаба! — відчадушно виправдовуюся я, намагаючись сховати обличчя за розпатланим волоссям.

— О ні, дорога, він не просто забрав каву, — примружується досвідчена Алка, уважно розглядаючи моє червоне обличчя. — Він дивився на тебе так, ніби збирався з'їсти тебе замість десерту. Катрусь, здається, наш суворий директор вибрав собі головну новорічну мішень.

Я нічого їм не відповідаю, лише судорожно дивлюся на годинник. До мого візиту в архів залишається рівно вісім хвилин. І чомусь мені здається, що звичайним пошуком паперів ця зустріч точно не закінчиться.