Клята Катерина Василівна. Вона сидить у своєму кабінеті, сховавшись за величезним монітором, і з таким лютим виглядом клацає по клавіатурі, ніби намагається зламати сервер Пентагону. А я стою біля вікна свого кабінету, п'ю еспресо і не можу викинути з голови її перелякані, величезні зелені очі на нараді.
Коли я зайшов до конференц-залу й побачив у самому кінці столу це розпатлане чудо із залишками сріблястого новорічного дощу на щоках, я ледь не розсміявся на весь голос перед радою директорів. Моя нічна німфа. Моя незграба з лонг-айлендом, яка так смішно терла мені прес серветками, виявилася моєю співробітницею. Ну хіба це не магія свята?
Я згадую свій ранок першого січня. Прокинувся, повернувся, щоб притиснути її до себе — а ліжко порожнє. Тільки подушка ще пахне мандаринами, а на тумбочці лежить цей дурний клаптик паперу з пикою. Вона втекла. Від мене! Від Данила Корсака, за яким моделі в чергу стають. Це був такий сильний удар по моєму чоловічому его, що в мені миттєво прокинувся шалений мисливський азарт.
Я дістаю її записку з кишені штанів і кладу поверх фінансового звіту на мільярд гривень. Вона думає, що зможе просто сховатися за цифрами й таблицями? Наївна пташко. Вона ще не знає, що я завжди отримую те, чого хочу. А зараз я хочу, щоб ця норовлива дівчина знову належала мені. Гра почалася, Катрусю. Подивимося, на скільки тебе вистачить.