Розділ 6. «Доброго ранку, колеги», або Сповзти під стіл непомітно

Минає всього два дні після нашої божевільної новорічної ночі. На календарі другого січня, дев’ята ранку, і я стою перед великим дзеркалом у жіночій вбиральні компанії «Глобал-Трейд». В голові досі трішки шумить, кава з автомата не допомагає, а я відчайдушно намагаюся консилером замазати сліди свого святкового безсоння. На вилицях, як на зло, зрадницьки мерехтять залишки сріблястих блискіток. Ну нічого, зараз почнуться нудні робочі будні, і я швидко забуду свого гарячого незнайомця з клубу.

— Катька, ну ти скоро там? Згортайся! — Машка залітає в туалет, тримаючи два паперові стаканчики. — Нам капець. Секретарка сказала, що Новий Бос приїхав ще о восьмій ранку. Виглядає як суворий мафіозі, обличчя серйозне, ніхто навіть дихнути біля нього не сміє. Юрій Петрович біля нього ледь не зомлів від страху!

— Ой, Маш, не нагнітай, — я беру каву й морщуся від запаху. — Подумаєш, мільйонер. Ну побурчить, ну помахає пальцем. Прорвемося. Нам би тільки річні кошториси йому здати.

Ми заходимо до величезної зали переговорів. Атмосфера тут — хоч ножем ріж. Усі колеги витягнулися на стільцях, папери розкладені по міліметру, ніхто не сміється. Ми з Машкою швиденько сідаємо в самому кінці довгого скляного столу.

Рівно о 09:00 важкі скляні двері конференц-залу розчиняються. До кабінету впевненою, хижою ходою заходить високий чоловік у бездоганному темно-синьому костюмі, білосніжній сорочці та ідеально підібраній краватці. Його темне волосся акуратно укладене, на обличчі — знайома триденна щетина, а темні очі обводять присутніх холодним, владним поглядом.

У мене в руках здригнувся стаканчик з водою. Рідина вихлюпується мені прямо на коліна, але я цього навіть не помічаю. Мій мозок повністю відмовляється вірити власним очам.

Це ВІН. Данило. Мій новорічний Аполлон. Мій бос на одну ніч!

Він сідає на чолі столу, складає великі долоні в замок і низьким, оксамитовим баритоном, від якого в мене за секунду німіють ноги, вимовляє:
— Доброго ранку, колеги. Мене звати Данило Андрійович Корсак. З сьогоднішнього дня я ваш новий генеральний директор. Прошу надати мені фінальні звіти аналітичного відділу.

Він повільно переводить погляд по колу і раптом зупиняється прямо на мені. На його суворому обличчі на мікросекунду з’являється та сама хижа посмішка, а в очах спалахують знайомі гарячі бісики. Він впізнав мене. Миттєво.

Я повільно починаю сповзати під стіл, молячись усім новорічним богам, щоб прямо зараз в офісі стався землетрус.