Розділ 3. Серветки, тактильний шок та новорічна капітуляція

— Боже мій! Мені так шкода! Я така незграба, пробачте, будь ласка! — слова вилітають із мене зі швидкістю кулеметної черги.

У голові моментально протверезіло, а серце заколотилося десь у районі горла. Мозок, відключений стресом і залишками ігристого, видає «геніальне» рішення проблеми. Я хапаю з барної стійки стопку паперових серветок, роблю крок вперед і починаю люто, хаотично терти його груди.

Тільки через пару секунд до мене доходить, що я роблю щось абсолютно непристойне. Папір миттєво розмокає, липне до тканини, а я буквально гладжу абсолютно незнайомого, шалено привабливого чоловіка по його рельєфному, твердому як камінь пресу. Сорочка стала майже прозорою, і під моїми пальцями чітко відчувається кожен кубик і гаряча, пульсуюча шкіра.

Чоловік раптом перехоплює мої зап'ястя своїми великими, гарячими долонями. Його хватка міцна, владна, але дивовижно ніжна. Я опиняюся в пастці, затиснута між його широкими грудьми та барною стійкою.

— Стій, пташко, — він тихо засміюється, і від цього низького вібруючого звуку моє серце робить чергове сальто. — Ти так старанно треш, що зараз протреш у мені дірку. Папером тут уже не зарадиш.
— Я... я можу оплатити хімчистку! Або купити вам нову сорочку! — я задираю голову, дивлячись прямо в його гіпнотичні темні очі. Хмільна сміливість і магія новорічної ночі раптом беруть гору, і я, сама від себе не очікуючи, кокетливо посміхаюся. — Хоча, якщо чесно, без сорочки вам, мабуть, навіть краще.

Він здивовано піднімає одну брову, явно не очікуючи такої зухвалості від дівчини з мандариновим шлейфом і блискітками на щоках. Його погляд стає темнішим, важчим і повільно, оцінююче ковзає по моєму глибокому декольте, відкритих плечах і зупиняється на моїх губах. Градус між нами підскакує так, що навколо, здається, зараз почнуть плавитися неонові вивіски.

— Ого, яка смілива, — він нахиляється так близько, що його гаряче дихання лоскоче мені вухо, а від запаху його парфуму паморочиться в голові. — Знаєш, пташко, а це ідея. Але з тебе нова сорочка. І... твоє ім'я.
— Катя, — видихаю я, відчуваючи, як пульс шалено б’є в скронях.
— А я Данило. І мені здається, Катю, що цей новорічний хаос ми просто зобов'язані продовжити в іншому місці. Тут занадто шумно, а в мене вдома є чудова колекція сухого одягу... і пляшка дуже хорошого ігристого. Ризикнеш?

Я кидаю швидкий погляд назад на танцпол — Машка й Алка вже вовсю веселяться в компанії якихось хлопців, повністю забувши про моє існування. Потім знову дивлюся на цього неймовірного Аполлона, який тримає мене за талію так упевнено, ніби має на це повне право. Внутрішній голос моєї мами-вчительки кричить панічним голосом: «Катерино, ти збожеволіла, який будинок, який незнайомець у новорічну ніч?!». Але дух мого тата-рибалки голосно регоче і шепоче: «Та коли, як не зараз, мала? Ризикуй!».

— Ризикну, — посміхаюся я, сміливо закидаючи руки йому на шию. — Тільки чур, сорочку на заміну обираю я!

Данило задоволено посміхається, підхоплює мене під лікоть і впевнено веде крізь натовп до виходу. Уже на вулиці, поки він викликає машину бізнес-класу, лапатий новорічний сніг сідає на мої локони й плечі, але мені зовсім не холодно. Навпаки, всередині все горить від солодкого, лоскотного передчуття чогось абсолютно божевільного.

Коли під’їжджає чорний «Мерседес», ми застрибуємо на заднє сидіння. Щойно двері зачиняються, відсікаючи шум нічного міста, Данило розвертається до мене. Його велика долоня лягає мені на потилицю, пальці заплутуються в кучерях, і він накриває мої губи палким, вимогливим і неймовірно гарячим поцілунком. Я відповідаю відразу, остаточно втрачаючи зв’язок із реальністю. За вікном автівки вибухають новорічні салюти, розфарбовуючи нічне небо, а в моєму животі в цей момент вибухає цілий всесвіт.