Розділ 11

Ми з Арсеном залишаємо будівлю і прямуємо до кафе, яке знаходиться через дорогу. Саме там мене має чекати Ніка. Бачу її за дальнім столиком і махаю рукою. Вона робить те ж саме, але, коли бачить поруч зі мною Арсена, різко завмирає і хмуриться. 

Не розумію її реакції, але дуже хочу знати, що не так… 

– Нікусю, це Арсен! Заступник Тимофія! – кажу, коли зупиняємось біля столика. – Ти не проти, якщо він з нами пообідає? 

– Та ні, – фиркає, усім своїм виглядом показуючи, що проти. – До речі, ми знайомі.

– Справді? – а це вже цікаво. Невже між цими двома щось було? 

Арсен виглядає розслабленим та усміхається, а от Ніка роздратована. Виходить, це він її образив? Але як? І чому вона нічого мені не розповіла? 

– Твоя подруга чіплялася до мене, тільки-но прийшла сюди працювати, – пояснює Арсен. – Та коли зрозуміла, що на серйозні стосунки я не налаштований, сама ж образилася і кинула мене. 

– То ви зустрічалися? – випалюю розгублено. 

– Та ні, переспа… 

– Замовкни! – цідить Ніка і не дає Арсену договорити. Я й так усе розумію, і, чесно кажучи, мені шкода Ніку. Мабуть, він їй подобався. – Просто забудь, що між нами щось було! 

Обідати, коли ці двоє вбивають одне одного поглядами – ще те задоволення, якщо чесно. Дуже сподіваюсь, що вдома Ніка розповість, що ж там таке між ними було і чому я досі нічого не знаю. 

Подругу дуже важко вивести з себе і якщо це сталося, отже, Арсен добряче постарався. 

– У тебе чудовий апетит, Улю, – заявляє Арсен, зацікавлено слідкуючи за тим, як я їм свій обід. Пізно розумію, що зовсім забула, хто сидить поруч. А що, коли він щось запідозрить? Хоча ні, мабуть… Звідки Арсену знати ознаки вагітності у жінок. 

– Зранку не встигла поснідати, – випалюю перше, що на думку спадає, і чую фиркання з боку Ніки. Схоже, вона ще й досі не пробачила, що я привела сюди Арсена. 

Коли обід закінчується і ми утрьох йдемо назад, Ніка тільки те й робить, що пускає гнівні погляди в бік Арсена, а тому хоч би що. Натягнув темні окуляри, ховаючи очі від сонця, і усміхається широко. 

– Улю, а це часом не по твою душу? – першою з кроку збивається саме Ніка і тицяє пальцем у… Дениса. Той стоїть біля офісу з букетом квітів у руках і переминається з ноги на ногу. 

– Почекай! Звідки він знає, що я тут працюю? – не можу второпати. 

– І то правда! – хмуриться Ніка. 

– Можете пояснити, хто це такий? – цікавиться Арсен, але Ніка заштовхує мене за стіну будівлі, а тоді і його за руку хапає. 

– Це колишній Уляни, – випалює. – Він зрадив її зі своєю помічницею. 

– Чому він тут? – Арсен знімає окуляри і співчутливо мене розглядає. 

– Я впевнена: він не знає, що ти тут працюєш, – роздумує Ніка. – Отже, він прийшов до мене…

– Навіщо? – не можу второпати.

– Щоб я допомогла вам помиритися, – хмикає подруга. – Божевільна ідея, якщо чесно, адже Денис знає, що я його не люблю. Улю, тобі треба почекати тут, а я піду до нього. Цікаво все-таки, що він тут забув. 

– Я з Улею залишусь! – випалює Арсен і знімає з себе окуляри, щоб одягнути їх мені на очі. 

Ніка хмикає і, підморгнувши мені, виходить з-за стіни й впевнено прямує до Дениса. От розглядаю я свого колишнього і не можу второпати, чому він такий мудак. Залишив вагітну дівчину і повернувся до мене. Для чого? Невже реально думає, що я буду з ним? 

Ніка наближається до Дениса, і той навіть усміхається, коли бачить її. Намагається впихнути в руки букет, але подруга тримається стійко. Не приймає його.

– Шкода, що не чути нічого, – зітхає Арсен, разом зі мною виглядаючи з-за стіни.

– Ага, – бурчу. – Було б цікаво почути, яку дурню він там верзе. 

– Що тут відбувається? – чую за спиною невдоволений голос Краєвського, і ми з Арсеном різко повертаємось до нього. Тимофій стоїть навпроти, сховавши руки в кишені штанів, і чекає пояснень.

– У нас тут конспірація, – заявляє Арсен. – Там колишній У…

Доводиться закрити йому рота своєю долонею, а то Арсен щось дуже розговорився. І байдуже мені, як це збоку виглядає. Не хочу, щоб Тимофій дізнався про Дениса. 

– Уляно? – Краєвський робить крок до нас, щоб врятувати Арсена, який ніяк не може відірвати від себе мою руку, а я краєм ока поглядаю за Нікою. Коли не бачу її біля входу, видихаю з полегшенням. Дениса також не видно. 

– Вже нікого немає! – руку таки забираю і сердито витріщаюся на Арсена. Дуже сподіваюся, що він зрозуміє і буде мовчати. – Можемо йти!

– Не поспішай так! – Тимофій хапає мене за руку, а Арсен тільки хмикає і швидко нас залишає. Ну ось, переховувалася від одного, а потрапила в руки іншого. 

– Ну що ще? – бурчу сердито, але Краєвському хоч би що. Він знімає з мене окуляри й тепер дивиться просто в очі. 

– У тебе проблеми з колишнім? Він тебе переслідує? – питає так, наче йому дійсно важливо це знати. 

– Колишні, вони всі такі. Спокою не дають! – випалюю.