Розділ 10

Минає рівно десять хвилин, і за цей час мені вдається згадати всі лайливі слова, які я коли-небудь вживала або просто чула деінде. Хочу відірвати голову тому, хто вирішив так жорстоко зі мною пожартувати. 

А якби у мене клаустрофобія була? За десять хвилин сидіння тут можна і ласти склеїти! 

Ще й Краєвський не поспішає мене рятувати! Мабуть, від справ своїх відірватися не може!

Коли  чую, як у замку повертається ключ, на емоціях підстрибую на ноги й практично влітаю в обійми Краєвського. Сам Тимофій явно не очікував такого прояву почуттів з мого боку, тому розгубився трохи й у відповідь мене обійняв. 

– Все добре? – шепоче мені на вухо. 

– Угум, – бурчу. – Погані жарти у твоїх працівників. 

– Я розберусь. Повертайся на своє робоче місце, – стримано заявляє і відпускає мене. 

Тільки зараз помічаю, що в коридорі ми не одні, а практично весь персонал повисовував голови зі своїх місць, щоб краще роздивитися цю картину. Ну, звісно, як двері відімкнути, так нікого не було, а тепер – ціла купа зацікавлених поглядів. 

Залишаю Краєвського в коридорі, а сама прямую до ліфта. Коли погляд торкається за ту саму дівчину, що вказувала мені шлях, за її виразом обличчя розумію, що це вона мене замкнула. 

Різко змінюю маршрут і йду просто до неї. Начхати мені на погляди інших. За такі тупі жарти відповідати треба!

– Смішно тобі? – питаю, зупинившись поряд. 

– Не розумію, про що ти, – фиркає і складає руки на грудях. 

– Не розумієш? – перепитую. – Актриса з тебе так собі. Дивись по сторонах, а то наступного разу сама на моєму місці опинитись можеш. 

Брюнетка хмуриться і дивиться кудись мені за спину. Не треба бути екстрасенсом, щоб зрозуміти, хто там стоїть.

– Ельвіро, це ти зробила? – гиркає Краєвський так, що навіть я на місці підстрибую. 

– У твоєї подружки проблеми з головою! – випалює істерично дівчина з дивним ім'ям. – Здалась вона мені! 

– Уляно, ти впевнена, що це Ельвіра зробила? – тепер Краєвський на мене витріщається. 

– Звісно, ні! – бурчу. – Я ж не бачила, хто замикав двері. Ця Ельвіра показала мені дорогу до кімнати й тут була лише вона. 

– Я розберусь, – якось приречено видихає Краєвський. – А ти повертайся до роботи. 

Схоже, будуть мої квіти без вази… Шкода, але йти знову в ту кімнату зовсім не хочу. Повертаюся у приймальню і чекаю, коли тут з'явиться Тимофій. Все-таки мені цікаво, чи знайде він жартівника. Або жартівницю. 

Бос з'являється через кілька хвилин. І не з порожніми руками. Ставить мені на стіл вазу, а я готова розцілувати його за такий презент. Цікаво, він сам нишпорив у тій кімнаті, чи Ельвіру припахав?

– Ти знайшов того, хто це зробив? – питаю зацікавлено. 

– Знайшов, – говорить стримано. Я чекаю продовження, але Тимофій не поспішає ділитися зі мною інформацією. Йде у свій кабінет та ще й дверима гримає. А я що? Це ж не моя провина у тому, що у нього такий божевільний персонал. 

Краєвський їде у справах, як і говорив, а я набираю Ніку, щоб розповісти їй останні новини. Впевнена: їй буде що сказати на все, що сталося. 

– Це ж треба було натрапити на це стерво Ельку! – цідить сердито Ніка. – Я впевнена, що це вона тебе замкнула, і Краєвський це розуміє. Елька дружить з колишньою Тіма. Розумієш, до чого я веду?

– Розумію, – бурчу і ставлю собі замітку в голові тримати дистанцію з цією божевільною. Я ж одразу помітила, що погляд у неї далеко не приязний, але списала це на ревність. Тепер розумію, що причина трохи інша. 

– Тримайся там! А Тім, до речі, герой! Все-таки примчав рятувати тебе з темної комірчини! – мрійливо заявляє Ніка, а я тільки фиркаю. 

– Ага, не минуло і години, як він примчав!

Ніка сміється на тому кінці та прощається до обіду, а я збираюсь повернутися до роботи, але не встигаю. Ліфт вкотре зупиняється на моєму поверсі, і з нього виходить та сама колишня дівчина Краєвського.

От чорт! Вкотре переконуюсь, що їм тут медом намазано! І Краєвського, як на зло, немає!

– Доброго дня! Тимофія Павловича немає на місці, – кажу стримано. 

– А я не до нього прийшла, – Аврора ставить свою брендову сумку на стіл перед моїм носом і розглядає мене так, наче я шматок лайна, а вона – королева. – Ми з тобою не познайомилися. Мене Аврора звати. Я була нареченою Тимофія. 

– Уляна, – кажу сухо. І чому мені здається, що це Ельвіра свиснула подружці, щоб мчала сюди, поки Краєвського немає? 

– Уляночко, я прийшла, щоб по-дружньому з тобою поговорити. Все-таки ти тепер з чоловіком, який кілька років з розуму сходив від почуттів до  мене, – заявляє і відкидає назад пасмо білявого волосся. 

Мене дратує ця дівка до зубного скреготу. Її ідеальність, світла шкіра, як у ляльки, і такі ж великі блакитні очі. Ідеальна пара для Краєвського. Не те, що я… 

– Не розумію, чого ти в мене хочеш, – як же добре, що насправді я нічого не відчуваю до Тимофія. Щось зовсім не хочеться мені змагатися з цією змією. Не розумію тільки, чому її так хвилює нова дівчина колишнього, якщо вона сама ініціювала розставання.