Розділ 7

– Мамо, зараз зовсім не час впадати у ностальгію. Я все розповім, тільки не сьогодні. У нас з Улею, взагалі-то, робочий день. Правда, кохана? – хватка на моїй талії стає сильнішою, і вичавити з себе усмішку стає доволі проблематично. 

– Звісно, любий, – кажу і переводжу погляд на жінку. Вона розглядає нас дуже прискіпливо, наче шукає будь-який знак того, що ми її обманюємо. 

– Якщо так, то сьогодні ввечері ми чекаємо вас у гості. Щоб ближче познайомитися, – говорить мама, яка також не збирається відступати. 

– Сьогодні не вийде, – заявляє Тимофій. – У нас інші плани. А от в суботу можна. До того ж є чудовий привід. 

– Добре, – видно, що Ангеліна Павлівна не в захваті від такого повороту, але не сперечається. 

Перед тим, як піти, вона ще раз прискіпливо мене розглядає і, мабуть, не може второпати, як її синочок міг закохатися у таку,  як я. В принципі, я її розумію. Дивлюсь на її персні та підвіску на шиї – і все розумію. 

Де вона, а де я…

Тільки-но двері ліфта зачиняються, я одразу ж знімаю з себе лапу Краєвського і відступаю на крок. Його самовпевнена усмішка неабияк дратує. 

– Ти мене підставив! – випалюю сердито. 

– А мені здається, що я якраз вчасно прийшов, – либиться цей… півень. – Хіба ні? 

Вирішую його ігнорувати й трохи заспокоїтися. Ми ще навіть деталей не обговорили, а тут такий стрес з самого ранку. Навіть уявити боюсь, що буде далі…

Здається, Краєвський бачить, що на розмови я не налаштована, тому залишає мене і зникає у своєму кабінеті. Я досі не можу повірити, що пішла на все це. Тепер доведеться грати щасливу та закохану перед рідними Тимофія. Поки що я собі цього навіть уявити не можу. 

На столі починає дзвонити робочий телефон, та так несподівано, що підстрибую на місці. Здіймаю слухавку і чую голос свого боса.

– Принеси мені кави та прихопи записник, – заявляє командним тоном і кидає слухавку. 

Фиркаю і йду до кавомашини. Перед тим, як обрати, що приготувати, розумію, що не поцікавилася, яку саме каву п'є Краєвський. Хай там як, йти до нього і питати не буду. Забагато честі! І зовсім не важливо, що я, в першу чергу, його помічниця, а вже потім дівчина.

Готую американо з молоком, таку, як п'ю сама, і, прихопивши блокнот, прямую до свого боса. Чесно кажучи, очі б мої його не бачили, але, на жаль, пізно вже. Побачили…

Краєвський сидить за столом і переглядає якісь папери. На мить навіть залипаю на цій картині. Ніка має рацію: Краєвський красень, і сам про це знає. Шкода, що характер у нього поганий. Можливо, саме через це та дівчина його і кинула. 

– Твоя кава, – ставлю перед ним чашку, а сама продовжую стояти поруч. Спостерігаю за тим, як Тім відкладає папери та похмуро витріщається на свій напій. Не сподобався? Здається, зі смаком я таки не вгадала… 

– Вбити мене хочеш? – питає наче спокійно, але відчувається, як від злості тремтить його голос. 

– Тобто? – дивуюсь. 

– Я не п'ю молока, Уляно. У мене алергія на молочні продукти. Усі. 

– Ой, – розгублено випалюю. – Пробач, не знала. 

Краєвський якось приречено видихає і відсовує чашку трохи далі від себе. 

– Сідай, Уляно. Одразу запиши перший і дуже важливий пункт щодо моєї алергії. 

Сперечатись не хочу, адже ця інформація дійсно дуже важлива. Першочергово для мене, як для помічника. Далі Краєвський розповідає про мої обов'язки у компанії, і поки пишу, розумію, що все не так страшно, як могло б здатися. 

Графік роботи з дев'ятої до шостої години. Виїзд з босом на зустрічі та будівництва. Прийом дзвінків і виконання всіх наказів. В принципі, стандартна робота помічниці. 

А тепер щодо дівчини… 

– За моєю легендою, ми разом майже місяць. Знайомі давно, але у мене була дівчина, тому ми з тобою просто дружили, – заявляє Тимофій.

– Ти дійсно думаєш, що хтось у це повірить? – не можу втриматись від коментаря. – Ми з тобою не можемо бути друзями в принципі. Розумієш чому? 

– Окей! – замислюється Краєвський. – Що пропонуєш ти? 

– Ми познайомилися, коли ти мало мене не збив. Повечеряли разом і розійшлися. Потім я прийшла до тебе на співбесіду, і ми зрозуміли, що не можемо одне без одного, – розповідаю.

– Думаєш, хтось у це повірить? – фиркає Тім. 

– Ну… це краще, ніж твоя ідея з дружбою, – знизую плечима. – До речі, чому ти розійшовся зі своєю попередньою дівчиною? Я, як твоя теперішня, маю знати такі нюанси. 

– Не маєш, – цідить Краєвський, а я розумію, що зайшла на небезпечну територію. Невже він досі її кохає? Навіщо тоді весь цей цирк? Щоб змусити її ревнувати? – Це тебе не стосується. 

– Як скажеш, – фиркаю ображено і забираю чашку з кавою. Збираюся йти, але Тимофій зупиняє мене біля дверей. 

– Я випишу тобі премію за вечерю з моїми рідними. Купи собі гарну сукню і… взагалі, приведи до ладу свій вигляд. Моя мама любить гарні речі, тому всі деталі в образі мають бути ідеальними.