Розділ 6

Уляна 

Допоможіть мені хтось прокинутися від цього божевільного сну! Я не хочу знаходитися зараз тут, і бачити цього Краєвського також не хочу!

Спочатку він мене поцілував, а тепер хоче не зрозуміло чого. Чує моє серце, поки я була без свідомості, тут вирішувалася моя доля. Та дівчина кудись зникла і не дочекалася мого пробудження.

Хай там як, я не хочу підставляти Ніку, саме тому повертаюся у кабінет і сідаю навпроти Тимофія. Мені не подобається його задоволений вираз обличчя, але знову сваритися не хочу. Краще спокійно вислухати його маразм і піти додому. 

– Я хочу укласти з тобою договір, – заявляє Краєвський, а я розгублено відкриваю та закриваю рота. – Та дівчина, що побачила нас разом – моя колишня наречена. 

– Почекай! – протягую, складаючи в голові пазл. – Так ти тому мене поцілував? Їй на зло? 

– Так, – відповідає спокійно, наче в цьому немає нічого поганого. – Я ж не знав, що ти без свідомості звалишся. 

– Чого ти хочеш? – питаю, відчуваючи, що злість на цього ідіота знову набирає обертів. 

– Я візьму тебе на роботу, а ти додатково гратимеш мою дівчину для всіх моїх родичів і знайомих. 

– Чого? – виходить якось істерично, але як інакше, коли Тимофій таку дурню верзе? – Тобі скільки років, щоб у такі ігри грати? 

– Це не ігри, – хмуриться чоловік. – Для мене це важливо.

– Тоді шукай на цю роль іншу дівчину. Я – пас, – встаю з крісла, але наступні слова Тимофія вводять мене в ступор. 

– Я буду платити тобі подвійну зарплату. Якщо добре будеш виконувати свою роботу, ще й премію отримаєш.

– Про яку суму йдеться? – знаю, що не варто вестись на цифри, але ж чорт! Гроші мені необхідні зараз! 

Тимофій усміхається і пише на аркуші паперу суму, від якої у мене подих перехоплює. Хіба такі зарплати бувають? 

– То як? Все ще хочеш відмовитися? – питає.

– Я можу подумати? – ціджу крізь зуби. Мабуть, це найбожевільніший мій вчинок буде, але я хочу спробувати. Хоча ні, найбожевільніший мій вчинок – це ніч з тим незнайомцем із клубу. 

– Звісно, – киває. – Ось мій номер. Набери сьогодні до кінця дня. 

– Чому так мало часу? – питаю невдоволено, забираючи у нього візитку. 

– Не люблю чекати, – усміхається, а мені кортить показати йому язика. 

Залишаю кабінет, не прощаючись. Просто в голові зараз така каша, що жодної нормальної думки не можу скласти докупи. Їду ліфтом вниз і вже там набираю Ніку. Нічого не пояснюю, тільки прошу прийти у те кафе навпроти компанії.

Замовляю собі чай і дивлюсь у вікно на високу будівлю навпроти. Наче у мене мало проблем було. Тепер до них додалася ще одна – на ім'я Тимофій Краєвський. Здуріти можна!

– Ну що там, Улько? Тіма тебе взяв? – питає Ніка, падаючи у крісло навпроти мене. 

І як їй вдається так правильно підбирати слова? Тіма мене таки взяв. Під повний свій контроль.

Розповідаю подрузі все від самого початку, а коли закінчую, їй, як завжди, є що сказати.

– Це жесть, Улько! – випалює. – Ти у нього на гачку!

– Це ти так мене підтримати хочеш? – бурчу невдоволено.

– Просто констатую факт, – хмикає. – Слухай, але якщо розібратися, все не так жахливо. У тебе буде величезна зарплата, а доведеться тільки грати його подружку. Сама подумай, це не лише ти у нього на гачку. Тіма також у неприємній ситуації зараз. Ти йому необхідна, як не крути, тому… у будь-який момент ситуацію можна змінити на свою користь. 

– Отже, мені таки варто погодитися? – зітхаю. – Я не буду з ним цілуватися чи спати!

– Чому? Краєвський гарний мужик, – дивується Ніка, але швидко розуміє, що говорить не те. – Пробач, я розмріялася просто. А що, коли в процесі цієї гри він у тебе закохається? Було б круто. 

– Нікусю, ти про що? – хмикаю. – Я вагітна від іншого чоловіка. Думаєш, Краєвському потрібна чужа дитина?

– Мабуть, ні, – хмуриться подруга. – Ну нічого! Прорвемося! Телефонуй йому!

– Що, вже? – лякаюсь. 

– А куди тягнути? – хмикає. – Давай-давай! Я послухати хочу!

Дістаю з сумки телефон і візитку Краєвського. Руки тремтять, поки номер набираю, а коли слухаю довгі гудки, взагалі дихати не можу.

– Краєвський! – чую його грубий голос, а Ніка обнадійливо піднімає вгору великий палець. 

– Це Уляна. Я подумала над твоєю пропозицією, –  кажу.

– Так швидко? – відчуваю, що він усміхається. – І що ти вирішила?

– Я згодна, – випалюю, але краще не стає. – Коли ми зможемо обговорити деталі? 

– Що саме тебе цікавить? – він питає, а я червонію. Ну і як про таке можна говорити телефоном? 

– Я не буду з тобою цілуватись! – випалюю, а Ніка весело усміхається. – І на щось більше також не розраховуй!

– Як скажеш, – щось Краєвський надто швидко погоджується на мої умови. Дивно це все. – Завтра рівно о дев'ятій розпочинається твій робочий день. От тоді й поговоримо.