Розділ 5

– Ти занадто високої думки про себе! – випалюю сердито. – Не буду я твоєю помічницею. Відчуваю, що не спрацюємось. 

– Так швидко здаєшся? З таким характером, як у тебе, це місце можна зубами вигризти, – заявляє. – Шкода.

– Місце, звісно, можна вигризти, але мати такого боса, як ти – навіть ворогу не побажаю! – фиркаю. – Спочатку образив мене на дорозі, хоча сам винний, а тепер насміхаєшся. Дуже по-чоловічому! Браво! 

Навіть в долоні плескаю і таки йду до дверей. Сама не розумію, чому стільки емоцій викликає у мене цей чоловік. Він мене дратує, і працювати під його керівництвом я точно не зможу. Мені ж хвилюватися не можна, як-не-як. 

– Ану стій! – пропускаю момент, коли Краєвський відлипає від столу і наздоганяє мене. Хапає за руку і змушує дивитися йому в очі. Мушу визнати, що гарний цей засранець, але з таким характером його краса взагалі непомітна. – Проблем захотіла? Я ж можу їх тобі додати! 

– Та пішов ти! – випалюю і миттєво стуляю рота. Розумію, що перегнула, але забирати свої слова назад надто пізно. 

Бачу, як звужується його погляд, і захват на моєму зап'ясті стає міцнішим. 

– Як скажеш, божевільна. Але тільки разом з тобою, – криво усміхається і несподівано нахиляється до мого вуха. – Для мене не проблема дізнатися, хто привів тебе сюди. Я ж і подружку твою можу звільнити заразом, щоб більше не приводила в мій офіс такий скажених, як ти. 

О, ні! А це вже не смішно! Краєвський дійсно може дізнатися, що це Ніка мене привела, і що тоді? Подруга може втратити роботу через мене. 

Тимофій уважно мене розглядає і задоволено усміхається, коли бачить страх у моїх очах. Розуміє, що потрапив у десятку і я у нього на гачку. 

– Відпусти, а то кричати буду, – шиплю йому в обличчя. 

– А ти спробуй! – хмикає.

Розумію, що треба якось забиратися звідси, тому рота таки відкриваю. Тільки от кричати не встигаю, тому що двері у кабінет відчиняються, і на порозі з'являється дуже гарна дівчина зі світлим довгим волоссям. Вона хмуриться, помітивши нас, а я радію, що з'явилася змогла забратися звідси. 

– Допо… – договорити не встигаю, тому що Краєвський робить те, що повністю вибиває землю у мене з-під ніг. Він так різко накриває мої уста своїми, що дихання збивається. Відчуваю, як його язик проникає до мого рота, і широко розплющую очі. 

Та що з цим ідіотом не так? І він ще говорить, що я божевільна?!

Намагаюсь вдарити його вільною рукою, але він і її перехоплює. Серце робить у грудях кульбіт і падає кудись у п'яти. Разом з ним і мої сили кудись зникають. Починаю сідати на підлогу, і Краєвському доводиться мене підхопити. 

Оце так! Зі мною такого ще не було! Втратити свідомість від поцілунку з чоловіком можу тільки я! Як же соромно буде, коли ця свідомість повернеться.

Тимофій

Підхоплюю дівчину на руки й вкотре переконуюсь, що вона несповна розуму. Втратила свідомість, коли я її поцілував. Здуріти можна! 

– Тіме, що відбувається? – питає Аврора, а я тільки зараз згадую, що вона досі тут. 

Кладу свою божевільну проблему на диван і торкаюсь холодних щік долонями. Може, варто швидку викликати? Якщо зроблю це, весь офіс гудіти буде. Воно мені треба? Сама прокинеться! Головне, що дихає. 

– Сама не бачиш? – питаю роздратовано і наливаю у склянку воду. Випиваю одним махом і тягну себе за волосся, сподіваючись прокинутися від цього ідіотського кошмару. 

Це ж треба було знову зустріти цю фурію! Спочатку кинулась мені під колеса, а тепер прийшла на роботу влаштовуватися! 

– Хто ця дівчина? – Аврора прискіпливо розглядає сплячу красуню, а я повертаюсь до столу і розгортаю теку, яку мені сьогодні принесли з відділу кадрів. І чому я раніше туди не заглянув? 

Уляна Павлова, 24 роки. 

– Моя нова кохана, – випалюю і здіймаю погляд на колишню наречену. 

– Що? – хмикає Аврора. – Це жарт такий? Три тижні минуло, як ми розійшлися. 

– І що? Інколи, щоб закохатися, досить одного дня! – впевнено відповідаю. 

Я бачу, як звужується погляд колишньої, коли вона розглядає мою “дівчину” Взагалі не розумію, навіщо бовкнув таку дурню. Та ще більше мене лякає те, що я цю божевільну поцілував! 

Просто побачив Аврору – і перемкнулося щось всередині. Захотілось помсти. Та хто міг би подумати, що ця дівчина свідомість від поцілунку втратить?

– Вона працює тут? – Аврора зауважує, що Уляна у відповідному одязі, і швидко складає в голові пазл. 

– Так, – кажу і подумки б'ю себе по голові. – Вона моя помічниця. 

Ну все, я сам викопав собі яму! Поки спляча красуня дрихне на моєму дивані, а зробив усе, щоб вона залишилася тут надовго. І як тепер їй пояснити свій план дій? І чи прийме вона його?

Аврора кілька разів розгублено кліпає нарощеними віями й, не прощаючись, залишає кабінет. Я повертаюся на своє робоче місце і дивлюсь на дівчину, яка ненароком стала причиною моїх проблем. 

Навіщо я її поцілував? Хіба від цього стало краще? Навпаки, відчуваю своїм задом, що після цього поцілунку проблеми посиплються на голову, як конфеті на Новий рік.