Розділ 1

Підбори вистукують плиткою, а я впевнено крокую до потрібного столика. Денис вже чекає на мене там, і я ще здалеку помічаю, що він напружений трохи. Ну, звісно, зібрався пропозицію мені робити. Як тут не хвилюватися? 

Сьогодні зранку я знайшла у кишені його піджака коробку, а всередині – неймовірно гарну обручку. Ні, я не риюсь у кишенях коханого. Просто тканина закотилась, а я не змогла пройти повз. 

В обід Денис зателефонував і сказав, що запрошує мене на вечерю. Я ж не ідіотка, одразу склала два плюс два. Точно освідчуватися буде! 

Ми з Денисом майже рік разом. Тільки місяць тому з'їхались, і ось сьогодні станеться те, чого я так довго чекала! 

– Привіт! – зупиняюся біля столика, і мій коханий підводиться на ноги. Якось нервово усміхається і цілує мене в щоку. 

Денис гарний і харизматичний. Блондин з блакитними очима і гарним тілом. Зовсім недавно він очолив компанію свого батька і став великим босом. Саме через це він постійно пропадає на роботі та приділяє мені мало часу. 

– Привіт! Ти дуже гарна! – Денис відсовує для мене стілець і чекає, поки сяду. Сам повертається на своє місце і підпирає руками підборіддя. Мить минає – і руки зникають під столом. 

– Дякую. З тобою все добре? – питаю, хоча і так розумію, в чому справа. 

– Все чудово, – натягнуто усміхається. – А у тебе?

– І в мене, – відповідаю. Обтягую сукню, яка піднялася при сидінні, і шукаю поглядом офіціанта. Для цієї вечері я навіть одягнулася відповідно. Яскраво-червона і мегасексуальна сукня з шикарним декольте. 

Я бачу, як Денис спрямовує погляд саме туди й голосно ковтає слину. Схоже, йому сподобалося.

– Де ж офіціант? Я хочу зробити замовлення, – кажу невдоволено, але саме в цей момент Денис накриває мою руку своєю – і про офіціанта одразу ж забуваю. Здається, освідчення починається! 

– Уляно, я маю дещо тобі сказати. Це дуже важливо, – випалює, а я широко усміхаюсь.

– Так говори. Я слухаю, – відповідаю. 

Денис переводить подих, а я не можу зрозуміти, чому він так сильно хвилюється. Ми разом не один день, і він точно знає, що я погоджусь на його пропозицію. Чому ж тоді така реакція? 

– Я… у мене… – намагається підібрати слова, а я починаю дратуватися. Та що з ним не так сьогодні?!

– Ти хочеш зробити мені пропозицію? – випалюю сама, і Денис розгублено завмирає. Кілька разів очима кліпає і чомусь не поспішає підтверджувати мої слова. 

– Ні, не тобі. Тобто… – відповідає, і тепер я кліпаю очима, тому що нічого не розумію. – Мені шкода, Уляно. Вчора я дізнався, що татом стану. Моя… секретарка вагітна. Від мене.

– Це жарт такий? – хмикаю нервово і дуже сподіваюся, що таки жарт. Але Денис вкотре мовчить, а в мене відчуття, що всередині розтікається справжня лава. 

– Пробач, – це все, що він може сказати. 

– Отже, обручка призначена не мені, – ціджу крізь зуби. – Ти зраджував мене з власною секретаркою. Як давно це відбувається? 

– Це не має значення, – хмуриться Денис. – Уляно, ти маєш з'їхати з моєї квартири. Ти ж розумієш, що це необхідно.

Фиркаю, тому що емоції на межі, і підводжуся на ноги. Яка ж я ідіотка! Очевидних речей не бачила! Ще й на освідчення сподівалася! 

– Який же ти мудак, – беру в руки склянку з водою і всю рідину виливаю в обличчя Денису. Він навіть не сіпається, знає, що заслужив. 

Спостерігаю, як вода стікає його обличчям на білу сорочку і розумію, що цього занадто мало, щоб помститися. Хапаю сумку і, не прощаючись, прямую на вихід. Підбори знову клацають плиткою, і цей звук діє мені на нерви. 

Залишаю ресторан і кілька разів глибоко вдихаю і видихаю. Ніяк не виходить заспокоїтись, і ця жорстока реальність ніяк не вкладається у моїй голові. 

Викликаю таксі й, поки чекаю, набираю номер подруги. Знаю, що вона сьогодні на якомусь корпоративі, але тримати все це в собі просто не виходить.

– Ну що там, Уляно? Тебе можна привітати? – кричить Ніка, а я вкотре видихаю повітря. Ще вдень я розповіла їй про свої припущення, от подруга і готова мене вітати. 

– Денис – мудак. Він мене зрадив з власною секретаркою і тепер вона вагітна, – випалюю на одному подиху.  

– Жесть! – нервово хмикає Ніка. – От мудак! Щоб його чорти вхопили! Так, Уляно, ти там як? Я сподіваюся, не впала у депресію?

– Та ні, – зітхаю. – Я поки що не розумію нічого. У прострації якійсь. 

– От і добре, – не розумію, чому радіє подруга. – Їдь до мене. Тут у нас вечірка на честь дня народження компанії. Такий собі маскарад. Усі в масках і не зрозуміло, хто є хто. Тобі треба зняти стрес, а тут стільки безкоштовного алкоголю…

– Думаєш, це допоможе? – шепочу.

– Впевнена! Адресу скину повідомленням! У мене якраз є для тебе маска і ще дещо. Чекатиму біля входу!

Ніка закінчує виклик, а я сідаю в таксі, що якраз приїхало. За мить приходить повідомлення з адресою, і я називаю її водію. 

Сподіваюсь, це не чергова моя помилка. Хоча Ніка має рацію. Напитись і забутись – це саме те, що зараз мені необхідно.