Глава 9

Ренат Арманов

- Мені Макар сказав, що ви будете гуляти сьогодні з якоюсь Алішею та її мамою Дашою, - звузивши свої зелені очі, сказала Лера, коли він за сином приїхав. - Це хто?

- Знайома моя та її донька.

- Знайома, так... Хто вона? Чим займається? Що очима обертаєш, Ренате? Я маю право знати, з ким спілкується моя дитина!

Вдих-видих!

- Маєш право. Ти запитала - я відповів. Щось іще?

- Якщо я від Макара дізнаюся, що ти з цією своєю «знайомою»...

- Те саме, що ти з моїм найкращим другом, так, Леро? - підірвало Арманова.

- Так, а що тут відбувається? - вивалився в коридор Павло.

Войовничо так. Ось прямо у всій позі наїзд, ага. Але погляд видавав пам'ять про зламану щелепу.

- Та ось, милий, Ренат нашого сина бере до своєї коханки й обурюється тому, що я проти цього.

Арманов відчув як у нього все перед очима червоніє і як довбає у вуха пульс.

- А я проти, щоб мій син жив разом із твоїм коханцем. Може, варто відновити суд з опіки...

- Тату, я все! - вибіг у передпокій Макар, не давши закінчити.

Тому Арманов просто вперся поглядом у зміїні очі колишньої. Та їх одразу опустила. І цей мудак теж.

- Так що, ми їдемо? - гаркнув він.

- Синочку, - присіла перед Макаром навпочіпки Лера, - якщо тобі раптом стане ніяково, побачиш щось таке, ну, що тобі буде соромно... Одразу телефонуй, добре? Мама тебе забере.

- Добре, - злегка розгублено пообіцяв Макар.

У Арманова так і свербів язик сказати багато всього й різного, але не при дитині ж. Макар і так уже чув, бачив і пережив стільки всього... У них тільки нещодавно налагодилися стосунки. А Лера... Якою б не була ця жінка, але вона його мати. А Ренат не вона, а тому не буде сина налаштовувати проти ще однієї в його житті рідної людини. Тому...

На вулиці сьогодні навіть непогано. Похмуро, але тепло. І повітря свіже. Арманов одразу, як вийшли, його на повні груди вдихнув, щоб трохи заспокоїтися.

Посадив сина в машину. Той йому одразу взявся розповідати про садочок, про секцію карате, до якої ходив. Ренат якось намагався підтримувати розмову, вникати, але особливо не виходило. 

Як же бісить...

Він хотів, щоб син жив із ним, а не з колишньою та її новим. І, якщо постаратися, то міг би це влаштувати. Нехай навіть у неї сім'я повна, а в нього ні. Гроші, зв'язки... Але не хотів ламати психіку Макара знову. Та й він на роботі мало не цілодобово. На кого Макара? На няньку після садочка? А працювати менше, щоб достатньо приділяти час синові він просто не міг. 

- О, дивись, Алішка! - у невеселі думки увірвався голос Макара.

Даша й Алішка вже чекали на них у дворі. 

Зупинився, вийшов назустріч. Він, Макар.

- Привіт! Алішка, скажи дядькові Ренату і Макару «привіт»!

- Привіт! - зніяковіла дівчинка.

Ренат зловив себе на думці, як сильно маленька Алішка схожа на Дашу. 

- Ну, поїхали?

Влаштували дітей на задньому, потім він Даші допоміг на передньому влаштуватися. У момент, коли він відчинив двері, а вона сідала в машину, вони на кілька секунд опинилися дуже близько один до одного і Ренат відчув аромат її парфумів. Яблука, кориця. І їхні погляди зустрілися. Його карий з її блакитним, як літнє небо. Дівчина одразу ж опустила очі. 

Ну а ти, Арманове, чого витріщаєшся, а?

- Як справи? - запитав, сівши за кермо.

- Я на роботу влаштувалася, в салон краси, майстром манікюру. У мене була така робота до шлюбу. Учора був перший день.

- О, вітаю. Ти молодець, так швидко впоралася з пошуками. І як тобі? Подобається?

Даша на нього якось дивно подивилася, наче б сказав щось не те. Чому?

- Важко. Багато що змінилося, багато чому ще вчитися і вчитися, адже я кілька років не працювала. І я дуже переживаю, що не впораюся...

- Ну, слухай, чому не впораєшся? Там немає нічого такого, що прямо ось не можна освоїти.

- Розумію, з боку здається, що така робота це взагалі дурниця. Порівняно, наприклад, із якимось бізнесом чи роботою лікаря і вчителя, але все одно потребує навичок і теж важлива по-своєму.

У її голосі зазвучали ображені нотки. Арманов припустив, що Даша, напевно, часто чула якісь зневажливі коментарі щодо своєї професії. Пожалкував про те, що і як сказав. Хотів підбадьорити, а вийшло, що теж принизив її роботу.

- Слухай, тільки дурень міряється важливістю і складністю робіт. Будь-яка робота важлива. Знаєш, аптеки - це ж не мій бізнес, а батьківський. Звичайно там модернізацій різних багато було, але суть у тому, що заснував його саме він. Так от, я з вісімнадцяти років починав працювати з ним. Точніше, на нього. Спочатку розвозив препарати по точках. Потім провізором працював, оскільки освіта у мене - фармацевт. Потім в офісі менеджером. І тільки за кілька років став його заступником, а біля керма компанії тільки вісім років відтоді, як батько відійшов від справ. Ось так. І спасибі йому за науку, що до вершини потрібно з низів йти, щоб потім на ній утриматися.

- Добре сказано. Про вершину, - сказала Даша.

Начебто вже без образи в голосі. Зміг порозумітися? Добре б. Арманов зловив себе на усвідомленні, що йому важлива її думка. І її почуття. Коли таке було востаннє? Навіть із Лерою, навіть у розпал їхнього кохання він не пам'ятав, щоб ось вже прям так сильно переймався... Звісно, ніколи не хамив і не принижував її навмисно, ні. Просто... Навпаки.

А в підсумку ось воно все як вийшло.

- Він взагалі майстер сказати, - повернися в тут і зараз, Арманов. - Побачиш, коли познайомитеся.

Боковим зором побачив, як у Даші очі здивовано округлилися. І губки теж. Такою гарною пухкенькою буквою «о».

Ренат не зрозумів, як це в нього вирвалося. Як і чому. Які знайомства з родиною. Вони ж...

- Мамо, я виграла, дивись! - крикнула Алішка із заднього сидіння і показала Даші планшет. Вони з Макаром усю дорогу в щось гралися, сконективши гаджети і додатки.