Глава 3

Іван Кардаш

Як прокинувся, то не відразу зрозумів, як і чому опинився у квартирі батьків. Дико боліла голова, у роті сушняк. Ну, капець.

Згадав.

Застогнавши, накрився з головою ковдрою. Дашка про все дізналася, а Лесенька на нього образилася за те, що він із дружиною поїхав, а не залишився з нею. Та й загалом він би в неї залишитися не зміг, вона живе з батьками, а тому Ваня й рушив до своїх. А що йому було робити, а? Треба було терміново Дашку забрати, поки вона ще справ не накоїла. І так уже! Що якщо Арманов його тепер випре з фірми? У них і так стосунки з цим багатим мудаком не дуже. А тепер ось, будь ласка, привід...

І все через його дурепу-дружину!

От треба було маму слухати і не одружуватися з цією приїжджою провінціалкою, але він був молодий, тупий і закоханий. І начхати йому було, що вона якась манікюрниця і навіть універ мізків не вистачило закінчити.

Красива. Легка. Весела. У рот заглядала. І навколо неї завжди стільки мужиків вилося, а він усіх розігнав.

Хіба ж міг уявити, що ця вродлива дівчинка всього за кілька років перетвориться на істеричну кабаниху, свиноматку, яка тільки й робить, що виносить мозок і з дитиною носиться. Точніше робить вигляд, що носиться, бо Аліна некерована.

А-а-а-а-а!

На телефоні кілька пропущених. Всі - від неї. Від Дашки. А від Лесеньки жодного. Мовчить. Ображається. 

Все через Дашку.

Що їй треба, цікаво? 

З-за дверей почув голос матері. Вона з кимось по телефону говорила.

- ...треба було думати. Раніше! Довела мого сина, а тепер намагаєшся його винним зробити? Все, я кладу слухавку.

Що-о-о-о?

Це що Дашка його матері зателефонувала? Вкрай берегів не бачить чи що? Зовсім уже... І, виходить, мати тепер усе знає. Ну, про нього і Лесеньку? Чи як? От і що тепер робити?

Хоч бери та з кімнати не виходь. 

Вилаявшись, виліз з ліжка. Рушив зі спальні. У кухні батьки. Обідають уже.

- Виспався, синочку? - підірвалася зі стільця мати, коли він зайшов, - Що будеш їсти? Я тобі сирничків посмажила на сніданок. Вони, правда, охололи вже...

- Сирники буду, мамо. Дякую, - обережно сказав Ваня, вдивляючись у вираз її обличчя. Її, а потім і батька. 

- То сідай за стіл, синочку. Я тобі зараз розігрію.

- Іване, тобі Даша додзвонитися не може, - сказав батько.

- Ой, додзвонитися вона не може, - включилася мати. - Довела, що дитина втекла від неї, з власної хати, і все їй мало. Іване, що вона мені таке розповіла? Ти що розлучатися з нею вирішив, а?

Всередині в Івана все стиснулося. До вчорашнього вечора він якось не думав... Ну, про те, як усе буде далі. Сподівався, що все ось якось саме... Але Лесенька на своєму стояла. Поки з дружиною все не вирішить, між ними ніякого інтиму не буде. Порядна, хороша. І сам Іван давно вже хотів позбутися Дашки з дитиною. Дістали вони його. Але щоразу як думав про розмову і про те, що він же, як не крути, в усьому винен буде, голова йшла обертом.

Можливо, воно якось би все саме...

- Мамо, тату, я покохав іншу дівчину. І вирішив розлучитися з Дашею, - випалив він.

- Довела вона тебе, так? А я от знала, що все так і буде! Знала! Стільки років ця нахабна приїжджа дівка доїла тебе, жила на всьому готовому! А я казала, що так і буде, але хто ж слухає матір?

- Варю, ну що ти... Іване, ти впевнений, що чиниш правильно? Захоплення... Це трапляється. Але руйнувати вашу сім'ю... А як же Аліна? - промовив батько.

- А що - Аліна? Ще треба б розібратися, чи точно це його донька! - мама вперла руки в боки. - Адже зовсім, ось зовсім на Іванка не схожа і ні на кого з нас. Хто знає, від кого нагуляла... Казала я тобі зробити тест ДНК, а ти все відмовлявся. Але, тепер-то зробиш? А то буде з тебе аліменти тягнути.

- Зроблю! - відгукнувся Іван. - Все зроблю. І розлучуся. 

- Ось, правильно! - сплеснула руками мама.

- Роби, що хочеш, - відмахнувся батько і розблокував планшет.

В Івана відлягло від серця. Думав, буде гірше. Так, звісно, у його батьків із Дашкою такі собі стосунки. Особливо в матері. Якось вони не злюбили одне одного від самого початку, а Іван... А що Іван? Він особливо не ліз, це їхні бабські справи. Самі розберуться. Так батько завжди казав. Досить уже того, що він на своєму наполіг, коли мати була проти одруження. Але якби знав...

- А ця дівчинка, ну, про яку ти сказав. Вона хто?

- Її Леся звати, - від спогаду про свою улюблену дівчинку, з якою їм зовсім скоро вже ніщо не завадить бути разом, губи мимоволі розтягнулися в усмішці. - Ми працюємо в одній компанії. 

- А звідки вона, що закінчила?

- Звідси, мам. Навчалася на економічному...

- Ось! Ось, нарешті правильний вибір зробив. А років скільки?

Ваня почав розповідати про Лесю. І з кожною хвилиною в нього теплішало на душі від того, що й мама її вже заочно схвалює. Ось Дашки позбудеться і заживе нарешті щасливо зі своєю дівчинкою.

Дарія Кардаш

- Який ДНК-тест, Вань? - я просто не вірила своїм вухам. - Алішка - твоя донька.

- Не хочеш, так? Значить, є що приховувати?

- Та хоч три ДНК-тести роби! Сволота! - заволала я. - Подивимося, як доньці в очі потім дивитися будеш! Вона на тебе чекає! Запитує, де тато! Новий рік чекає! А ти, мало того, що кинути нас вирішив, так ще й...

А він просто взяв і кинув слухавку. Давлячись риданнями, я передзвонила. Гудки, гудки, гудки!

Сволота!

Повідомлення прийшло в месенджер.

IvanKardash: «Будеш наярювати - заблокую. Після свят напишу по ДНК-тесту. Не зробиш - нарікай на себе».

Сволота!

Я нічого не відповіла. Навіть набрати повідомлення просто не залишилося сил. Опустилася на ліжко в спальні з телефоном у руках. Все тіло здригнулося від ридань. Я себе відчувала дуже самотньою, покинутою, нещасною. Дуже маленькою. Загубленою. Дезорієнтованою. Зрадженою.