Глава 2

Боляче схопивши рукою за передпліччя чоловік тягнув мене вниз сходами з ресторану. Я захлиналася сльозами і тремтіла, як осиковий лист. І перечіплялася на  незграбних ногах. Мало не падала. А йому було начхати. 

Викликав таксі. Мовчав усю дорогу, поки їхали, а я сиділа ні жива, ні мертва. Кожною клітинкою свого тіла відчувала, який він злий. І п'яний, так. Від Вані спиртним так несло, що я дихала через раз.

Наш будинок. Поверх.

Чоловік тремтячими руками відчинив двері у квартиру.

- Ідіотка! - закричав, затягнувши мене всередину і дихнувши перегаром.

Так страшно, що я з жахом подумала, що все, зараз вдарить. Ні, Ваня мене ніколи не бив. Кричав матом, коли сварилися. Але не бив ніколи.

- Зовсім дахом поїхала від неробства! Зганьбила мене перед усіма! Істеричка! - орав, трясучи мене за плечі.

Я мовчки ридала перед ним. Здавалося, що все, все життя просто взяло й завалилося. Зруйнувалося, як картковий будиночок.

- Арманов візьме й звільнить мене і що далі? Жити на що будемо, м? 

Прибрав руки, хитнув головою. Пройшовся передпокоєм, залишаючи брудні сліди на підлозі. 

- В-ванічко, - видавила я, ридаючи, - проба-а-ач. Мені просто так боляче й прикро. Що ти... З нею! А як же я! Як же наша сім'я, а? Я просто не можу повірити...

- Сім'я, - виплюнув Кардаш, як лайку. - Хіба це - сім'я? Дружина-кабаниха, якій завжди і все не так. Дитина, яка постійно оре і з якою вона не справляється. Я орю, як проклятий, а вдома замість відпочинку виноси мозку постійні.

- Ти думаєш, я просто так стала такою? Ти хоч раз подумав, як це - щодня самій тягнути все на собі? Дитина, дім, ти! Я тебе скільки разів просила про помічницю? Хоч на кілька годин на день. А ти ні в яку. І сам коли вдома, тільки в іграшки свої граєшся і все! А Алішка і твоя донька, а не тільки моя.

- Я бабло заробляю, а ти вдома сидиш. Ні на що не здатна. Ще й бійку влаштувала... Правильно мама казала, що можна вивезти дівку з села, а село з дівки...

- А спати з Лесею тобі теж мама казала? Руйнувати нашу сім'ю теж радила?

- Та не спав я з нею! - гаркнув він, обливши мене новою хвилею перегару.

Серце на секунду завмерло.

- П-правда?

Чоловік зашипів, шалено виблискуючи очима. Промовчав. Секунду. Тільки секунду. А потім знову заговорив, але вже тихіше:

- Я з нею не спав, але... Але я кохаю її. Все, не можу більше мовчати. Не хочу. Все. Досить. 

Ні жива, ні мертва я на всі  очі дивилася на чоловіка. 

- Я хочу бути з нею. І буду. А з тобою ми розлучимося!

- Ваня! - я спробувала його за руку взяти, але він її висмикнув.

Відвернувся, зробив кілька кроків убік. А я... Я впала на коліна просто на вкриту сльотою кахельну підлогу в передпокої.

- Не кидай мене, будь ласка, - розридалася я. 

Чоловік вилаявся. Грубо підняв мене. Грубо й гидливо, немов би було огидно торкатися.

- Істерику припини...

- Ва-ань... ну, будь ласка! Не кидай мене! Не кидай нас... А як же Алішка? - ридала я, чіпляючись за плечі чоловіка.

- Леся так і казала, що ти будеш маніпулювати дитиною!

- А що ще казала ця шльондра, коли розсовувала ноги перед одруженим чоловіком? - вибухнула я.

- Не смій її ображати! Ти їй у підметки не годишся, зрозуміло? Вона ніжна, тендітна, жіночна і кохати вміє. І з поваги до тебе сказала, що я маю спершу з тобою поговорити і тільки потім у нас щось може бути, між іншим!

- О-о, як благородно! Ти думаєш, я повірю в це?

- Мені начхати, повіриш ти мені чи ні! Дістала мене! Все! - гаркнув і вилетів за двері.

І оглушливо ними грюкнув. Я розридалася, сповзаючи на підлогу.

У дверний дзвінок подзвонили. Я підірвалася на тремтячі ноги, відчинила двері, сподіваючись, що це Ваня повернувся. Одумався і повернувся, але ні. Це була Рита, сусідка. 

- Дашенько, що сталося? - з жахом ахнула вона. - Ви так кричали і гуркіт...

- Ой, Ри-и-ито...

- Вставай-но! Ходімо до мене, - сказала дівчина, допомагаючи мені піднятися. 

Завела у свою квартиру, потім у мене ключі забрала і сходила замкнути двері в моїй.

- Алішку я з Колею вже спати вклала, не хвилюйся за неї, - сказала вона, повернувшись. 

- Р-рит, я її зараз заберу і ми... Підемо. Спасибі тобі...

- Та почекай ти. Ходімо в кухні посидимо, чаю поп'ємо.

- Пізно вже. Я не хочу вас з Ігорем обтяжувати.

- По-перше, Ігор у відрядженні й тільки вранці прилетить. А по-друге, навіть якби й ні, ти нікого не обтяжуєш. Ще чого...

Роззувшись і знявши куртку, я покрокувала за Ритою в кухню. Вони з чоловіком і з маленьким Колею тільки півроку як тут квартиру винаймають, але ми вже встигли дуже тісно потоваришувати.

Сіла за стіл, мерзлякувато обхопивши себе руками за плечі. Всю трусило. По щоках котилися сльози. Знову і знову. Здавалося, що вони ніколи не закінчаться.

- Ось, випий, - Рита дала мені крапель.

Потім чай заварила і сіла на стілець біля мене. За руку взяла.

- Даш... Що у вас сталося?

І я розповіла. Розридалася ще сильніше і розповіла. А Рита слухала, гладячи мене по плечу, як маленьку.

- От козлина! Сволота, сама натуральна! Закохався він! Ну, нічого страшного...

- Як нічого, Рит? Як же я буду без ньо-о-ого?

- О, моя люба, - обійняла мене дівчина, - Нормально. Ні, чудово ти без нього будеш. Без образ, принижень і необхідності його обслуговувати. А потім відновишся, заспокоїшся і нового собі знайдеш. У сто разів кращого.

- Та я навіть думати про це не можу-у-у-у! І кому я потрібна - така?

- Яка «така», Даш?

- Жирна!  І з маленькою дитиною. Боже мій, Алішка! Як же вона без батька бу-у-у-уде?

- Типу вона так із батьком. Сама ж кажеш, що він нею не займається, а так тільки в іграшки свої безглузді на комп'ютері шпилить.

- Але все ж таки батько, який ніякий...

- Ось саме що ніякий, Даш. А потрібен хороший, - вона зітхнула, - Ой, а хоча що ж я кажу. Сама ж така сама була. Я тобі не розповідала, але Ігор-то Колі не рідний тато. Я від колишнього чоловіка втекла з восьмимісячною дитиною на руках. Руку піднімав, ось. А я терпіла. Теж думала ось це ось все. А потім як струс схопила, як уявила, що вбити може і що тоді з моїм Колею буде, так і пішла. І Ігоря потім, майже відразу зустріла, а через три місяці він мені освідчився. І Колю полюбив сильніше, ніж рідний батько-мудак. Ось так воно. Ну, гаразд. Давай-но допивай чай, заспокоюйся.