24. Бій у тіні

Ніч накрила місто чорним полотном, і тіні будівель ставали прихованими пастками. Марко рухався тихо, охоронці йшли слідом, а Олена тримала дитину за руку, готова в будь-який момент рятувати їх усіх.

— Пильність на максимум, — тихо сказав Марко. — Він може з’явитися будь-де.

Їхнє завдання було просте на папері: проникнути на склад, де, за інформацією розвідки, “Брат” тримав частину своїх людей і ресурси. На практиці це була пастка, яку треба було пройти обережно, як по канату над прірвою.

Перший сигнал прийшов із дронів. Лазерні приціли блиснули в темряві, і кулі прошили бетон поруч із ними.
— Вогонь! — крикнув Марко, і його команда відразу відповіла.

Олена присіла, прикриваючи дитину тілом. Вона вже не боялася так, як раніше; страх перетворився на холодну рішучість. Кожен постріл, кожен крок — це гра на життя і смерть.

Марко повільно підкрався до складів, використовуючи тіні і уламки як прикриття. У голові прораховував усі варіанти: ворог може бути скрізь. І тут, як блискавка, з’явився “Брат” із групою людей, озброєних до зубів.

— Я чекав на цей момент, — пролунав його голос по рації. — І тепер ви заплатите за свою нахабність.

Марко відчув, як холод страху пробіг по спині. Але він знав: якщо зупиниться зараз, вони всі загинуть. Він підняв руку — сигнал до атаки. Його команда вибухнула вперед, стріляючи з флангів, змушуючи ворога розсіятися.

Олена кинулася до одного з пострілів, щоб відтягнути кулю від Марко. Дитина стиснула його руку, і він відчув силу, яку не дають жодні тренування чи досвід. Це була родина, яка давала йому безстрашність.

— На ліво! — крикнув Марко, використовуючи момент, щоб захопити стратегічну позицію.
Ворог впав у пастку, але “Брат” залишався спокійним, як перед бурею. Його очі блищали холодом: він не показував емоцій, але Марко бачив, що це лише маска.

Вони билися в тіні, використовуючи хаос на свою користь. Кулі розривали бетон, уламки летіли в повітрі, але Марко керував всім, немов диригент у симфонії смерті.

Раптом все стихло. Лише важке дихання, відлуння пострілів і серце, що билося шалено. “Брат” відступив, залишивши після себе пусті склади.

— Це ще не кінець, — промовив Марко, спостерігаючи за тінями. — Він готується до фінального ходу.

Олена підійшла до нього, поклала руку на плече.
— Ми справились, — сказала вона. — Але він ще повернеться.
Марко кивнув, знаючи, що це правда. Але тепер у них було щось, чого не можна було купити: довіра один до одного і сила захистити родину.

— Наступний удар буде вирішальний, — промовив він тихо. — І цього разу ми не відступимо.

Тіні ночі все ще ховали небезпеку. Але тепер Марко і його родина були готові до будь-чого.