23. Перша контратака

Марко сидів у темному кімнаті, оточений картами, планшетами та документами. Його пальці нервово стукали по столу, а очі пробігали по маршрутах і схемам. “Брат” вже знав усе, що можна знати. Але Марко знав, що його сила — не тільки у знаннях, а у несподіваності.

— План готовий, — сказав він команді. — І ніхто не підводить нас цього разу.

Олена стояла поруч, тримаючи дитину. Її очі світилися рішучістю. Вона вже не просто спостерігач, вона частина цієї битви.

— Що ти плануєш? — тихо запитала вона.
— Вивести його на відкриту позицію. Ми не дамо йому контролювати нас. Але ми йдемо на ризик, — відповів Марко, дивлячись на неї. — Ти зі мною?

Вона кивнула.

Їхня команда рухалася мовчки. Кожен крок продуманий, кожен сигнал точний. Марко знав: перша контратака — це перевірка їхньої витримки.

Вулиці міста були тихі, але це лише маска. Ворог розкидав пастки, очікуючи на них. Марко йшов першим, спостерігаючи кожен рух, відчуваючи напруження в повітрі.

Раптом щось вибухнуло зліва. Олена відскочила, дитина стиснула його руку. Марко миттєво прикрив їх тілом і відкрив вогонь у напрямку пострілу. Хвилина — і вулиця перетворилася на хаос.

— Вперед! — крикнув він охоронцям.
Стрілянина, вибухи, дим — все змішалося у страшний калейдоскоп. Але Марко відчував кожен крок ворога, кожен рух його людей. Це була гра розуму та швидкості.

— Він тут! — почув він позаду голос одного з охоронців.
Марко піднявся на невеликий пагорб, і його очі зустріли постать у чорному. “Брат” стояв посміхаючись, ховаючи за усмішкою холодний план.

— Привіт, Марко, — пролунало у мікрофоні ворога. — Думав, що можеш мене обійти?

Марко відповів лише одним рухом: він кинув димову гранату, закривши підхід, і рушив на маневр. Олена і дитина були позаду, але він відчував, що їхня рішучість рівноцінна його власній.

Бій тривав хвилини, які здавалися годинами. Марко і його команда використовували хитрість, підкиди, стрільбу з флангів. Ворог впав у пастку, розраховану Марко. Але “Брат” сміявся навіть тоді, коли його люди здавалися пораненими.

— Це лише початок, — почув Марко, коли ворог відступав.
— Так, але ми дали йому першу поразку, — відповіла Олена, і Марко відчув теплий дотик її руки.

Він поглянув на дитину, яка дивилася на нього широко розплющеними очима. Цей маленький погляд, ця довіра — давали йому силу, яку не давала жодна зброя.

— Перша контратака завершена, — промовив Марко. — Але гра ще далеко не закінчена.

Вони відійшли у безпечне місце, але у повітрі залишалася тривога. “Брат” ще був живий, і тепер він знав: Марко не просто боротиметься, він здатен планувати, хитрувати і перемагати.

Марко зітхнув. Це був лише початок великої битви. А родина, яку він оберігав, була його новою зброєю.