5. Втеча

Машина розірвала темряву, як клин, залишаючи за собою тільки шум двигуна та проливний дощ. Вулиці міста злилися в калюжі світла та води. Вони рухались, не зупиняючись, і кожна секундна затримка могла стати фатальною. Герой міцно тримав кермо, неначе відчував кожну вібрацію, кожен поворот. За ними були тільки тіні, але ці тіні ставали все ближчими.

— Тримайся міцніше, мала, — прошепотів він, поглядаючи в дзеркало. І хоча вона мовчала, він відчував, як її маленькі руки стиснуті на сидінні, готові до будь-якої миті.

Вони їхали без кінця і без краю, через покинуті райони, безлюдні вулиці і вузькі проїзди, але переслідувачі не здавались. Дві чорні машини знову з'явились у дзеркалі, і їхні фари були як два вогні, що ніколи не згасають.

— Вони нас не відпустять, — подумав він. Але не було часу на роздуми.

Вони зробили різкий поворот, виїхавши на шосе, де виблискували неонові знаки та розмиті силуети будівель. Це була одна з найбільш небезпечних вулиць міста, і тут, в цій безлюдній частині, де не було поліції і камер, можна було або втекти, або втратити все.

Машина ковзала по асфальту, і вже чутно було, як під колесами хрумтить скло, яке відбивалося від куп дощових калюж. Він перевірив ще раз вікна і слухав кожен звук. Переслідувачі, здається, відчували, що їхнє полювання вже на фініші, але він не збирався піддаватися.

Раптом одна з машин, яка йшла в пару з ними, вирвалась уперед, хоч і заносилася на слизькій дорозі, коли той крутий поворот змінив траєкторію. Позиція була на межі.

— Не так швидко, — пробурмотів він, збираючи рештки сил. І знову зірвав газ.

Його руки автоматично потяглися до екстреної ручки на двері, і, не гаючи часу, він смикнув її — машина різко розвернулася на 180 градусів і помчала в інший бік. Із задніх дверей полетіла струмінь води, машини не вписалися в поворот, одна з них на мить загальмувала і вже не встигла розвернутись.

Але друга машина не зупинялася. І в цей момент він зрозумів — вони вже не можуть зупинятися.

— Тримайся, мала! — він голосно гукнув, натиск на газ був настільки сильним, що відчував його в грудях. Машина виїхала на міст, і все стало сповільнене, немов у кіно.

Міст розтягнувся попереду, чорні фари йшли слідом, але ще не наближалися. Вони були не одразу позаду, але не мали часу на те, щоб дати їм втекти.

— Ти готова? — запитав він, ніби все, що залишалося, — це одна велика ставка.

— Готова, — її маленький голос здригнувся, але він відчув відданість в цих словах.

Він направив машину на один з узбічних шляхів, що йшов повз річку. Вода лилася з країв асфальту, і враження було, що дороги не існує, а є тільки холодна, темна пустота. Машина ковзала в бік, і в дзеркалі було видно, як ще одна машина ріжеться в бетонний бар'єр, не вписавшись в кут.

Ось вони, тільки один крок вперед.

Він натиснув на педаль, і, відчувши, що машина йде зигзагами по мокрому асфальту, вирвався на незвідану дорогу. Ще один маневр, і вони опинилися в тіні під мостом.

Ззаду чулося відлуння сирен, але тепер, під цим мостом, вони були сховані.

— Ми це зробили, мала. — Він глибоко вдихнув, і холодне повітря, що наповнило салон, здавалося, наповнило його чимось новим. Щоразу все важче було продовжувати бігти.

Він опустив голову на кермо, а вона, мов тінь, сиділа мовчки, її руки більше не стиснуті — вона стала частиною цього моменту.

Небо над ними було темним і затягнутим, але він знав: цього разу їм вдалося вирватися. Не буде більше погонь — тільки тіні позаду.

— Ми втекли, — промовив він вперше за всю ніч, і хоча голос звучав сухо, в ньому була певна впевненість.

Дівчинка, знову піднявши очі до нього, усміхнулась, і хоч це була лише слабка посмішка, вона була справжньою.

Вони це зробили. І попереду їх чекало нове життя.