Глава 25. Микита

Микита спостерігав за Віктором, який сидів перед ним на стільці та думав, що ще ніколи не бачив такого поганця. Цей мерзотник змусив Олександра Даниловича вважати бізнес збитковим. А ще зрадив Матвія, який вважав його своїм другом. Віктор старанно стежив за всіма в офісі та розповідав про всі події конкуренту. І найголовніше — цей покидьок посмів чіплятися до Валі. Страшенно хочеться придушити Віктора власними руками. Але здається для цього доведеться стати в чергу за Матвієм. Микита поглянув на молодшого брата, який похмуро сидів на іншому стільці та спопеляв свого колишнього друга гнівним поглядом. Мабуть, непросто усвідомити, що сам пригрів у компанії людину, яка намагалася нашкодити твоєму сімейному бізнесу. Сірі очі Віктора обвели поглядом всіх присутніх і зупинилися на перекошеному від люті обличчі Матвія.

Олександр Данилович вже цілу годину проводив допит зрадника, проте не міг витягнути з нього практично ніякої інформації. Віктор відповідав короткими фразами та щоразу повторював одне й те ж саме. Він казав, що почав працювати на конкурента декілька місяців тому і занижував дані, щоб переконати всіх у збитковості бізнесу. Віктор стверджував, що Євген Сергійович щедро платив за допомогу та обіцяв гарну посаду у своєму офісі після того, як Олександр Данилович продасть компанію. Час тягнувся для Микити нескінченно довго. А ще він чомусь не вірив жодному слову Віктора. Особливо, коли той сказав, що завжди працював на конкурента сам і не має спільників. 

Здавалося, що Олександр Данилович теж втомився від однакових відповідей зрадника. Микита вирішив, що вже не почує від Віктора нічого корисного і підвівся на ноги. Досить гаяти тут час, краще піти та поговорити з Валею. Проте спочатку він мусить зробити ще дещо важливе! Віктор теж повільно підвівся зі стільця. Мабуть, він вирішив, що допит закінчено та збирався піти, доки Матвій знову не накинувся на нього з кулаками. Проте Микита не збирався відпускати мерзотника без ще одного покарання. Він швидко підійшов до Віктора та з розмаху вдарив його кулаком в щелепу. Віктор похитнувся від удару і важко опустився назад на стілець, затискаючи долонею розбиту губу.

— Микито, зрадник вже достатньо отримав! — прогримів Олександр Данилович.

— А це не за зраду! — спокійно промовив Микита, спопеляючи Віктора поглядом. — Це тобі за те, що посмів чіплятися до Валі! Якщо ще хоч раз наблизишся до неї — відірву тобі все, що можна відірвати! Зрозуміло?

— Не розумію, а Валя тут до чого? — здивовано запитав Олександр Данилович.

Микита не став відповідати. Він мовчки розвернувся та вийшов з кабінету. Декілька секунд швидкої ходи коридором, ще пару секунд у ліфті і от він вже у приймальні начальниці відділу продажів.

— Валентина Анатоліївна у себе? — запитав Микита у Насті.

— Ні, — похитала головою секретарка, зустрівши його погляд. — Вона поїхала з офісу, ще годину тому. Сказала, що має термінові справи.

Микита відчув, як холодні щупальця поганого передчуття повільно сковують кожен м’яз в тілі та пробираються в самісіньке серце, заважаючи йому битися в нормальному ритмі. Що відбувається і куди Попелюшка могла поїхати посеред робочого дня? Та ще й не попередивши про це боса! Діставши з кишені телефон, Микита набрав номер Валі. Стриманий механічний голос повідомив, що апарат абонента вимкнено або знаходиться поза зоною. А це ще що таке?! Микита розгублено подивився на екран телефону, відчуваючи, що стоїть на порозі найбільшої втрати у своєму житті. Швидко відчинивши двері кабінету Валі, він увійшов всередину. 

Приміщення зустріло його тишею та байдужим спокоєм. Микита завжди помічав, що Валя любить порядок. В її кабінеті ніколи не було безладу, а всі речі лежали на своїх місцях. І саме через це самотній білий папірець на столі одразу впав в очі. Микита поспіхом підійшов ближче та взяв аркуш, починаючи читати. І відчув, як серце боляче обірвалося та важко бухнулося кудись вниз. Заява про звільнення? За власним бажанням. Холодний друкований текст, написаний за стандартним шаблоном. А під ним підпис Попелюшки. Невже вона дійсно підписала це?! Але чому? Микита декілька хвилин гіпнотизував поглядом аркуш з чіткими літерами, а потім зім’яв його в руці та кулею вилетів назад до приймальні. Він підскочив до столу Насті так раптово, що дівчина навіть перелякано зойкнула, притиснувши руки до грудей.

— Валя казала куди їде? — різко запитав Микита, пронизуючи секретарку допитливим поглядом. 

— Н-ні, Мик-кито Олексійовичу, — під пильним поглядом керівника Настя розгубилася та почала трохи запинатися.

— Вона не могла піти, нічого не сказавши! Що вона казала, згадуйте!

— Сказала, що має термінові справи.

— У неї є якісь зустрічі сьогодні? Подивіться в розкладі!

— Ніяких зустрічей, — Настя шумно перевела подих. — Микито Олексійовичу… Щось сталося?

— Сталося! — Микита перевів подих, розгублено занурюючи пальці у своє волосся, а потім знову зустрів переляканий погляд Насті. — Може їй хтось телефонував сьогодні зранку?

— Наскільки знаю, ніхто не телефонував.

— А відвідувачі? Хтось приходив до неї в кабінет?

— Та не було нікого, Микито Олексійовичу! Тільки ви й приходили. І Валя виходила з кабінету лише двічі. Хвилин за двадцять до того, як ви вперше прийшли. А потім вдруге, коли ви самі викликали її у свій кабінет.

— Куди вона ходила першого разу? — Микита нахилився над столом Насті, яка перелякано втиснулася в стілець. — Кажіть!