Глава 22.

Простора зала ресторану тонула в легкій напівтемряві, що розсіювалася лише м’яким світлом маленьких ламп на стелі. Звідкись лунала легка приємна мелодія, що налаштовувала думки на спокійний вечір у затишній атмосфері. До Валі та Микити підійшов офіціант. Він запалив три свічки, що утворювали охайну декоративну композицію в центрі столика та прийняв замовлення. Поглянувши на обличчя боса, який сидів навпроти неї, Валя посміхнулася. Справжня романтична вечеря з чоловіком, якого вона кохає до нестями. Як же спокійно на серці поруч з Микитою! Коли офіціант пішов, Валя тихо запитала:

— То який у тебе план стосовно Віктора?

— Стас напише програмку підбору паролів і скине її на флешку, — відповів Микита, зустрічаючи погляд дівчини. — Я заберу флешку завтра зранку.

— А Стас вміє писати такі програми? — здивувалася Валя.

— Звичайно, він же програміст! Мені залишиться лише під’єднати цю флешку до комп’ютера Віктора, виконати парочку дій та скопіювати його документи.

— Звучить непогано, — Валя на секунду замовкла, бо офіціант саме приніс їм страви та продовжила тільки після того, як вони знову залишилися за столиком самі. — Знову підемо в кабінет Віктора ввечері після роботи?

— Ні, цього разу я хочу зробити це вдень. Упіймаємо зрадника просто на робочому місці, доки він нічого не підозрює.

— Але як? У Віктора з Матвієм тепер спільна приймальня. І вдень там постійно сидить Дарина, — нагадала Валя, з апетитом взявшись за їжу.

— Я знаю, — Микита на секунду став похмурим. — Схоже, доведеться розповісти Матвію про мої підозри трохи раніше. Попрошу його забрати з приймальні Дарину та відволікти Віктора.

— Я теж хочу допомогти.

— Про твою участь у цій шпигунській місії окрім мене знає лише Стас. І я не хочу, щоб ще хтось про це дізнався. Особливо в офісі. Євген Сергійович не повинен знати, що ти допомагала ловити його шпигуна. 

— Він і так знає, що я на твоєму боці, бо я відмовилася підробити дані.

— Це зовсім інше, Попелюшко! — Микита простягнув руку та накрив долонею пальці дівчини. — Не хочу занадто вплутувати тебе в цю історію. Це може бути… небезпечно для тебе.

— Невже той Євген Сергійович такий підступний? — здивувалася Валя.

— Знаєш, я зібрав трохи інформації про нього, — Микита повільно забрав руку з пальців Валі та знову взявся за їжу. — На диво, всі, хто колись мав справу з Євгеном Сергійовичем вважають його нормальною людиною. Так, всі визнають, що він дуже хитрий, але… Ніхто не скаржиться, що цей чоловік хоч раз переходив рамки дозволеного.

— То може ти даремно хвилюєшся за мене?

— А може Євген Сергійович просто ніколи не засилав до іншої фірми шпигуна, бо всі й так погоджувалися на його умови? — Микита відклав виделку та знову взяв Валю за руку. — Твоя допомога теж знадобиться, Попелюшко! Тобі треба буде порівняти дані. І підтвердити, що Віктор давав тобі зовсім інші цифри для підготовки звітів.

— Звісно, я зроблю це, — кивнула Валя.

— Це треба буде зробити в присутності Віктора, Матвія та Олександра Даниловича.

Валя на секунду уявила, як стоїть навпроти Матвія і каже, що Віктор давав їй неправдиву інформацію для звітів. Уявила також погляд самого Віктора — мабуть, він дивитиметься на неї з такою ненавистю, що мороз йтиме шкірою.

— Знаю, процедура не з приємних, — промовив Микита, міцніше стискаючи її руку. — Але без твоєї допомоги у мене нічого не вийде, Попелюшко!

— Я впораюся.

— Ще зовсім трохи, моя красуне! — Микита з ніжністю посміхнувся їй. — Скоро ми з тобою забудемо все це, як страшний сон. Але зараз нам нікому не можна нічого казати в офісі. Ні про наш план, ні про наші с тобою стосунки.

— Я нікому не скажу, обіцяю!

Коли Валя з Микитою вийшли з ресторану на вулиці міста вже опускалися легкі літні сутінки. Дівчина почувалася дуже втомленою. А ще з’явилося дивне погане передчуття, якого вона ніяк не могла позбутися. Микита підвів Валю до свого авто, розблокував дверцята і раптом пригорнув дівчину до себе.

— Поїдемо до мене? — тихо запитав він. — Страшенно скучив за тобою, Попелюшко! Хочу знову засинати, тримаючи тебе у своїх обіймах.

Валя з посмішкою кивнула, а Микита нахилився до її обличчя, даруючи ніжний поцілунок. Дівчина з насолодою заплющила очі та відчула, що всі хвилювання одразу відступили на другий план. Хіба ж вона може відмовитися від спокуси знову засинати в обіймах боса? 

На вечірніх вулицях було вдосталь машин, тому дорога зайняла деякий час. Вдивляючись в зосереджене обличчя Микити, який впевнено вів авто у жвавому потоці, Валя почувалася абсолютно щасливою. Дівчина поклала голову на підголівник сидіння та розслабилася. Спокійно, затишно і дуже добре.

— Ти казала, що навідувала сестру, — Микита кинув на Валю швидкий погляд, на секунду відволікаючись від дороги. — Як почувається Мар’яна?

— Все гаразд. Лікар обіцяє виписати її завтра.

— Це чудово! Хочеш, разом заберемо її з лікарні та привеземо додому?

— Я думаю, що Мар’яні буде краще поїхати на деякий час до бабусі з дідусем. Їй потрібен догляд після операції, а я цілими днями на роботі.