Глава 21.

— І ще я думаю, що потрібна якась система знижок, — Валя потягнулася до столу, взяла аркуш та олівець, починаючи писати. — Дивись, зараз у нас знижка двадцять п’ять відсотків. Можна зробити тридцять, але від певної суми.

— Ні, краще зробити замість однієї знижки три, — Микита взяв з рук Валі олівець, починаючи писати на аркуші цифри. — Для мінімальної суми двадцять відсотків, двадцять п’ять для ось такої суми, ну і твої тридцять для покупців, які купують найбільшими обсягами.

— Хм! — Валя дивилася на написані цифри. — Чому я сама не додумалась?

— Мабуть, всі твої думки були про те, як втекти від мене сьогодні зранку? 

— Ти тепер постійно мені нагадуватимеш про це? Я ж вже вибачилася.

— Ну добре. Більше не буду, Попелюшко! Все, нашу робочу нараду завершено!

Микита ще міцніше огорнув рукою її талію, притиснув дівчину до себе і лагідно накрив її губи своїми губами. Закинувши ногу на ногу, Валя сиділа боком на колінах боса у його великому кріслі керівника. Долоня Микити обережно торкнулася її щоки, повільно спустилася на шию. Теплі пальці лагідно пройшлися по ніжній шкірі та занурилися в розпущене волосся дівчини, а потім рушили вниз по її спині, вздовж застібки на сукні. Валя поклала руки на міцні плечі боса, довірливо притискаючись до нього та з ніжністю відповідаючи на поцілунок. Яка ж вона щаслива зараз! І як же не хочеться вибиратися з цих обіймів! Поруч з Микитою так затишно і спокійно!

— Вперше сиджу на руках у боса під час наради, — посміхнулася Валя, відсторонившись від його губ.

— Звикай, Попелюшко! — тепла долоня Микити накрила оголену ніжку дівчини, пальці ніжно ковзнули по шкірі від коліна до краю спідниці сукні, проте зупинилися за міліметр від дозволеної межі. — Тепер наші з тобою індивідуальні наради завжди проходитимуть саме так.

— Мені час повертатися в свій кабінет. Та й тебе робота чекає.

— Справ дійсно багато. Мабуть, весь день буду в своєму офісі. Але у нас із тобою ще є декілька хвилин.

Микита знову накрив губи дівчини лагідним поцілунком і Валя відчула, що остаточно тане. Як тепер працювати, якщо всі думки зовсім про інше? Але як же добре, коли Микита дарує таку ніжність! Дівчина дозволила собі забути про все на ці пару хвилин, остаточно розчиняючись в обіймах боса.

— Що будемо робити з нашою місією по викриттю Віктора? — пошепки запитала вона, коли Микита трохи відсторонився.

— У мене сьогодні зустріч із Стасом, він обіцяв допомогти.

— А коли ти скажеш про свої підозри Матвію?

— Мабуть, після того, як витягну дані з комп’ютера Віктора. Матвій може не повірити, ми з ним не дуже ладнаємо. Боюся, що він ще й Віктору розповість…

— Я ніколи не питала. Чому у вас із Матвієм такі напружені стосунки?

— Бо колись Матвій відбив у мене дівчину, — посміхнувся Микита.

— Ого! Як це?

— Я тоді навчався на четвертому курсі університету, а Матвій вступив на перший. Ми дуже дружили, часто відпочивали разом з нашими спільними знайомими. На одній зі студентських вечірок я познайомився з дівчиною на ім’я Олеся. Ми почали зустрічатися і Матвій знав про це. Але згодом я почав помічати, що він намагається причарувати мою дівчину. Матвій фліртував з нею, запрошував на побачення, дарував подарунки. Я суворо наказав йому не наближатися до Олесі, ми навіть побилися… А через тиждень моя дівчина сама сказала, що йде від мене до Матвія. Бо він, на відміну від мене, міг собі дозволити бавити її дорогими подарунками. 

— Олеся покинула тебе через гроші? — здивувалася Валя.

— Так, Попелюшко! — Микита лагідно провів пальцями по її шоці. — Це зараз твій бос успішний бізнесмен. А на той час у мене не було майже нічого. Звісно, дядько нічого не шкодував для мене. Але я відмовлявся брати від нього гроші чи щось інше, бо було якось незручно.

— Дурепа ця Олеся! Проміняти тебе на гроші могла лише ідіотка.

— Матвій швидко награвся з нею і покинув вже через тиждень. Після цього Олеся пропонувала мені відновити стосунки, але я відмовився. Навіщо зустрічатися з дівчиною, яку банківський рахунок цікавить більше, ніж почуття? 

— Я не розумію, чому Матвій так вчинив?

— Він заклався з друзями, що зможе відбити у мене дівчину.

— Дивний вчинок! Хіба це по-дружньому?

— Маєш рацію, друзі так не вчиняють. Відтоді ми з Матвієм майже не спілкуємося.

Телефон Микити, що лежав на столі, озвався коротким звуковим сповіщенням про нове повідомлення. Не випускаючи Валю з обіймів, бос взяв гаджет і розблокував екран. Дівчина випадково побачила повідомлення.

Олена: «Доброго ранку, Микито Олексійовичу! Нагадую, що через сорок хвилин у вас зустріч з паном Омеляновим.»

— Не секретарка, а золото! — Микита посміхнувся і перевів погляд на Валю. — Дуже не хочу випускати тебе з обіймів, Попелюшко! Але мушу їхати в свій офіс.

— Розумію, — Валя зітхнула. — Передавай привіт своїй золотій секретарці!

— Що це? — в темних очах боса спалахнули хитрі вогники. —Ти ревнуєш?

— А треба? — Валя посміхнулась. — Маєш рацію, мушу ревнувати. Бо зазвичай у молодих керівників дуже гарненькі секретарки!