Глава 20.

Валя спала і бачила сон. 

Микита міцно стискав у долоні її руку та впевнено крокував вперед порожнім коридором офісу. Вони увійшли до кабінету генерального директора і дівчина побачила там Олександра Даниловича, який сидів за столом.

— Дядьку? Що ви тут робите? — здивовано запитав у нього Микита.

— Отже, це правда? — Олександр Данилович презирливо перевів погляд на Валю і дівчині захотілося провалитися крізь землю. — Замість того, щоб виводити компанію з кризи, ти крутиш службові романи з підлеглими?

— Які романи, дядьку? Подумаєш, трохи розслабився! Ніхто не дізнається! — темно-карі очі Микити зупинилися на обличчі Валі. — Попелюшко, ти ж нікому не скажеш про наші маленькі розваги в ліжку?

— А для тебе це лише… розваги? — Валя відчула, як боляче стиснулося серце, а до очей підступили сльози. — А як же почуття?

— Які почуття? — обличчя Микити стало здивованим. — Я ж казав, що ніколи не матиму стосунків з підлеглою! А те що сталося між нами… Це лише пристрасть, Попелюшко! Ми просто не стрималися. 

Валя висмикнула руку з долоні боса та почала задкувати до дверей кабінету. Кроки виходили повільними, ноги не слухалися, а очі наповнилися сльозами, від яких все навколо почало розпливатися. Дівчина тихо схлипнула і…

Валя прокинулася та побачила, що лежить на великому ліжку в просторій спальні з сірими стінами. Праворуч розташовувалося вікно, через яке до кімнати вже зазирав тьмяний сірий світанок. Валя лежала на спині. Повернувши голову ліворуч, дівчина побачила Микиту, який міцно спав зовсім поруч. Одна рука боса лагідно огортала Валю навколо талії, даруючи приємне тепло. Дівчина миттю згадала все, що відбувалося між нею та Микитою вночі і важко зітхнула. Божечки, що вона накоїла? Що тепер буде? Як працювати під керівництвом чоловіка, з яким побувала в одному ліжку? Мабуть, Микита страшенно пошкодує про все, що трапилося. Цієї ночі вони обоє віддалися у владу почуттів. Але разом зі світанком прийшло холодне прозріння, яке загасило полум’я пристрасті та нарешті увімкнуло розум. Вони не пара. Лише бос і підлегла, які порушили правила та дозволили собі зблизитися на небезпечну відстань. Валя чітко розуміла, що особисто для неї ця ніч стала логічним наслідком шаленої закоханості в боса. Але Микита точно не відчуває нічого подібного. Він ніколи не казав, що має до неї хоч якісь почуття.

Валя відчула, що очі швидко наповнюються сльозами, але рішуче наказала собі не плакати. Вона обережно звільнилася з-під руки боса та сіла на ліжку, опускаючи ноги на прохолодну підлогу. Добре, що за вікном вже світанок і можна бачити, куди йдеш. Валя згадала, що на ній зовсім немає одягу. Байдуже, Микита все одно спить. Дівчина тихо підвелася на ноги та обійшла ліжко. Побачивши на підлозі свою білизну, Валя поспіхом підхопила її та безшумно вийшла зі спальні, причинивши за собою двері. Вчора ввечері вони з Микитою роздягалися на ходу, отже решта її одягу десь за межами спальні. Опинившись у напівтемному коридорі, Валя побачила біля стіни свою спідницю. Піднявши її, дівчина попрямувала далі та вийшла у вітальню. Здавалося, що тут пролетів ураган. Праворуч Валя побачила стелаж з книгами. Одна з полиць була наполовину порожня, проте на підлозі біля стелажа лежала маленька купка книжок, з-під якої визирав краєчок сірої сорочки Микити. А трохи далі дівчина помітила перекинуту лампу. Вона лежала поруч із великою канапою, на якій Валя побачила свою блузку. 

Зібравши весь свій одяг, дівчина поклала його на канапу та почала швидко одягатися. Вона почувалася злодійкою, яка поспішає втекти з чужого помешкання, але залишатися тут неможливо. Що буде, коли Микита прокинеться? Швидше за все бос суворо нагадає їй своє тверде правило не мати стосунків з підлеглою і попросить нікому не розповідати про те, що сталося. Валя і не збиралася нікому розповідати, занадто соромно. А якщо в офісі дізнаються, то про неї буде ще більше пліток, ніж про Дарину та Матвія! Але найбільше Валя боялася зазирнути в очі Микити та побачити, що він шкодує. Буде нестерпно боляче бачити це в погляді боса, якого вона так палко та беззаперечно кохає. Звісно, розмови не уникнути. Але її можна відтягнути. А зараз… Хочеться додому, трохи побути самій, зібратися з думками. 

Одягнувшись, Валя вийшла в коридор та опинилася у передпокої. Добре, що Микита залишив ключі у дверях. Інакше вона б не змогла вийти з квартири. Валя взула свої босоніжки, що стояли біля дверей поруч із взуттям Микити, підняла з підлоги свою сумочку та вперше поглянула на себе в дзеркало, що висіло на стіні. Волосся розпатлане, а губи досі рожевіють від шалених поцілунків, які щедро дарував їй Микита вночі. Валя трохи розчесала волосся пальцями та тихо провернула ключ, відмикаючи двері. Не дуже добре, що квартира залишається відчиненою, але вже майже ранок. Микита скоро прокинеться, тож пограбувати його навряд чи встигнуть. З цією думкою Валя вийшла з квартири та тихо причинила за собою двері.

Літній світанок був дуже свіжим, тихим і трохи прохолодним. Опинившись на вулиці, дівчина витягнула з сумки телефон і викликала таксі. Годинник показував пів на п’яту ранку. Машина приїхала дуже швидко. Назвавши водію адресу, Валя відкинулася на спинку сидіння та перевела погляд за вікно. Вулиці зараз майже порожні, всі ще сплять. Цікаво, скільки в цьому великому місті закоханих, які зустрічатимуть ранок в обіймах одне одного? Почуття самотності боляче стиснуло серце Валі, а у пам’яті спливли подробиці минулої ночі, наповнюючи тіло неймовірним теплом та легкістю. Ні, не треба згадувати! Так буде ще гірше. Бо те, що сталося, більше ніколи не повториться.