Глава 19.

Валя абсолютно забула, де знаходиться, не в змозі протистояти шаленому бажанню. Вона зовсім не бачила Микиту в темряві, але відчувала його дотики, які огортали тіло приємним теплом, змушуючи швидко втрачати розум. Якими ж п’янкими здаються його поцілунки! Не дивно, що від них так сильно паморочиться голова! В цій комірчині вони так близько одне до одного. Тут вони не бос і підлегла, а звичайні чоловік і жінка, які пристрасно бажають одне одного. Тут немає жодних правил і обмежень. Хочеться лише насолоджуватися, відчувати, смакувати кожен дотик. Микита важко зітхнув, нахиляючись до шиї дівчини, залишаючи гарячі сліди від своїх губ на її шкірі.

— Зупини мене, Попелюшко! — прошепотів він, вкриваючи поцілунками кожен сантиметр її шиї. — Зупини, доки не пізно! Відштовхни, дай ляпаса!

— Я не можу! — Валя здивувалася тому, яким тихим був її голос. — І не хочу!

Микита майже заричав, знову відшукавши в темряві її губи, а Валі здалося, що вона непритомніє. Дівчина ще міцніше обійняла боса, віддаючись в солодкий полон його рук. Це схоже на нестримний вихор, який хапає тебе зненацька. В обіймах Микити забуваєш, як дихати, але тобі це неймовірно подобається. Хочеться палати в його руках, відповідати на кожен його дотик, сповнений чуттєвої ніжності та вогняної пристрасті. Цього разу вони вже не зупиняться! 

Микита притискав Валю до себе так, наче боявся, що вона розчиниться в темряві. Відірвавшись від її губ, він знову почав вкривати поцілунками шию дівчини. Одна долоня Микити ковзнула вниз по спині Валі, опустилася ще нижче, до краю спідниці. Відчувши обережний дотик теплих пальців боса до своєї оголеної шкіри, Валя тихо застогнала від задоволення. А потім намацала в темряві ґудзики на сорочці Микити та почала швидко розстібати їх. На ньому забагато одягу, це дуже заважає. Нестерпно хочеться відчувати Микиту всім тілом, жадібно вбирати тепло його шкіри, пестити її кінчиками пальців, цілувати. Проте бос раптом важко зітхнув та накрив долонею руки дівчини, що розстібали сорочку. Валя не розуміла, навіщо він її зупинив.

— Нам не варто роздягатися тут, Попелюшко! — прошепотів Микита, притиснувшись лобом до її чола та важко дихаючи.

— То ходімо в мій кабінет, — Валя відчувала, що просто збожеволіє, якщо Микита зараз же не продовжить те, що почав. — Або можемо піти в твій кабінет.

— Ні, моя спокуснице! — в темряві комірчини почувся тихий сміх Микити, а потім Валя відчула, як бос турботливо поправив на ній спідницю, що трохи загорнулася вгору. — Ми не будемо робити це в офісі. Це неправильно!

— Я думала, що ми вирішили трохи… відступити від правил?

— Я не про це. Не хочу, щоб у нас із тобою все було поспіхом. Краще заберу тебе туди, де нам ніхто не завадить насолоджуватися одне одним.

Валя відчула, що Микита опустив руку в кишеню своїх штанів, а ще за мить темряву комірчини освітив маленький промінь від ліхтарика на телефоні боса. Чомусь при світлі Валі стало ніяково, вона опустила очі. Микита обережно торкнувся вказівним пальцем підборіддя дівчини, змушуючи її підняти голову.

— А хтось зніяковів, — з посмішкою зауважив він. — Попелюшко, ти щойно була готова кохатися просто тут! А зараз червонієш лише від мого погляду?

— Від такого твого погляду просто неможливо не червоніти, пане бос!

В напівтемряві комірчини очі Микити здавалися зовсім темними. Він нахилився до обличчя Валі, лагідно провів пальцями по її щоці, даруючи губам невагомий поцілунок. А потім пригорнув дівчину до себе та прошепотів їй на вухо:

— Після всього, що відбувалося тут пару секунд тому, я просто не можу дивитися на тебе інакше, Попелюшко!

Микита випустив Валю з обіймів, відчинив двері комірчини та вийшов з їхньої схованки. А потім спокійно взяв дівчину за руку та потягнув за собою до дверей кабінету. Відімкнувши замок ключем, бос вивів Валю до приймальні, знову замкнув двері та повернув ключ на місце. Дівчина мовчала, відчуваючи, що до знемоги хоче якомога швидше знову опинитися в обіймах цього чоловіка. Микита мовчки взяв Валю за руку та повів за собою. Зупинившись біля ліфта, він натиснув кнопку і розвернувся до дівчини обличчям, знову припадаючи губами до її губ. Поруч відчинилися дверцята ліфта. Не випускаючи дівчину з обіймів, Микита затягнув її в кабіну та натиснув кнопку першого поверху. Зробивши це, бос знову нахилився до Валі. Проте дівчина відсторонилася.

— Внизу охоронець, — прошепотіла вона. — Не можна, щоб він бачив нас.

Обличчя Микити стало невдоволеним. Але він нічого не сказав, повільно випустивши Валю з обіймів. Ліфт зупинився на першому поверсі і вони вийшли з кабіни. Валя йшла за босом, тримаючись від нього на відстані пари кроків.

— Вже йдете? — запитав охоронець. — Не бачили вашого колегу? Він теж був тут, але вже поїхав. Не пам’ятаю, імені… Друг Матвія Олександровича.

— Віктор? — спокійно запитав Микита.

— Так точно, Віктор! — охоронець ляснув собі бо лобу. — Як я міг забути?

— Мабуть, ми розминулися. Мій кабінет далі по коридору, — Микита підійшов ближче до охоронця. — Ви не казали Віктору, що я тут?

— Ні, — похитав головою охоронець. — Та він і не питав.

— Скажіть… А Віктор часто буває тут після завершення робочого дня? — спокійно поцікавився Микита.

— Я вперше бачу його тут о такій порі. Може, забув щось?