Глава 13. Микита

З того часу, які він очолив компанію дядька, Микита змушений був приїздити до свого офісу в суботу. Він просто фізично не встигав виконати звичний обсяг роботи за п’ять робочих днів, розриваючись на дві фірми. Але тепер, Микита просто не мав права покинути бізнес Олександра Даниловича напризволяще. Якщо в компанії є зрадник, то треба вирахувати його. Але так, щоб поганець ні про що не здогадався, доки його не впіймають на гарячому. Всі ці три тижні Микита ретельно спостерігав за всіма навколо, але нічого підозрілого не помітив. Як виявити зрадника, якщо він старанно ховається? Ще й ця Дарина! 

Секретарка Матвія тепер всюди переслідувала Микиту в офісі. Він ігнорував загравання Дарини, але дівчина не полишала спроб привернути до себе увагу нового гендиректора. Микита вже думав, що якщо так піде далі, то доведеться поговорити з нею жорстко. А ще, мабуть, доведеться поділитися з Матвієм своїми припущеннями про те, що в офісі може бути кріт. Микита ще нікому не розповідав про свою здогадку і терпіти не міг Матвія, але… Самостійно знайти шпигуна важче. А Матвій з дитинства мріяв керувати бізнесом батька, тому точно допоможе. Він ніколи не допустить, щоб компанія стала частиною корпорації конкурента. Тому у четвер ввечері Микита написав Валі листа з проханням прийти до його кабінету в п’ятницю зранку, а потім пішов до Матвія та повідомив йому про свої підозри.

— Даремно ти зняв Віктора з посади, — похмуро промовив Матвій, вислухавши брата. — Він своя людина, а Валя… Хто знає, може вона і є зрадницею?

— Я довіряю Валі, — заперечив Микита. — Завтра ми разом робитимемо аналіз продажів за перший місяць мого керівництва. Спробую розпитати її. Вона непогано знає всіх співробітників і може підказати, де шукати.

Чекаючи дівчину у своєму кабінеті у п’ятницю зранку, Микита дуже хвилювався. Він досі почувався винним за те, що сказав Валі минулого разу. Але в глибині душі Микита радів, що Попелюшка вже ні з ким не зустрічається. Схоже, що хлопець її покинув. Тепер Попелюшка вільна, у неї можуть бути нові стосунки. Микита проганяв ці думки, але вони поверталися знову і знову. А коли Валя не з’явилася в офісі у п’ятницю зранку, Микита одразу почав непокоїтися. Навіть взяв у Насті номер телефону Попелюшки та особисто зателефонував їй. А коли побачив заплакану Валю перед Матвієм… В той момент Микита ледь стримався, щоб не врізати своєму молодшому брату по пиці за таке ставлення до Попелюшки. І негайно забрав дівчину до свого кабінету, щоб заспокоїти. 

Варто їм було опинитися наодинці, як емоції знову взяли гору над здоровим глуздом. Микита майже не пам’ятав, як підійшов до Валі та обійняв її. В той момент мозок неначе вимкнувся. Хотілося втішити цю дівчину, сховати її у своїх обіймах і зробити так, щоб вона більше ніколи не плакала. Микита розумів, що знову переходить особисті межі, які сам встановив для себе у стосунках з Валею, але нічого не міг вдіяти. А коли почув розповідь Попелюшки, то відчув ще більше бажання подбати про неї. Доставивши Валю додому, Микита повернувся до офісу та рішуче заборонив Матвію наближатися до дівчини, а тим паче погрожувати їй звільненням. Матвій гаряче сперечався, що Валя забагато собі дозволяє, але Микита не став слухати.

Всю суботу довелося витратити на вирішення робочих справ у власній компанії. У вихідні офіс був порожнім, тому Микита дозволив собі розкіш не дотримуватися звичного дрес коду, одягнувши звичайні блакитні джинси та білу футболку. Коли він нарешті завершив всі робочі справи годинник показував за чверть восьму вечора. Сівши за кермо своєї автівки, Микита згадав, що хотів зателефонувати Попелюшці. Треба переконатися в тому, що дівчина вийде на роботу в понеділок. Проте в глибині душі Микита розумів, що просто хоче поговорити з Валею, дізнатися як у неї справи. Дівчина відповіла швидко, але Микита стривожився, коли почув, що вона захворіла. Рішення прийшло миттєво. Микита завів двигун, пристебнувся та промовив:

— Я їду до тебе, Попелюшко! Який у тебе номер квартири?

— Що? — хриплий голос Валі звучав розгублено. — Ні. Не треба їхати…

— Сперечаєшся з босом? Кажи номер квартири. Мушу відвезти тебе до лікаря.

— Я не поїду до лікаря! Це звичайна застуда!

— Рахую до трьох. Якщо не скажеш номер квартири, я почну сердитися. А в гніві я страшний, Попелюшко! — Микита посміхнувся. — Один… Два…

— Двадцять три, — поспіхом промовила Валя.

— Слухняна дівчинка! Збирайся, скоро буду!

Поклавши слухавку, Микита завів двигун і впевнено розігнав машину. Шкода, що Попелюшка захворіла. Але як же добре, що він має привід її побачити! Микита дійсно вважав, що Валі потрібно до лікаря. Самолікування до добра не доводить, а у нього на прикметі є чудовий спеціаліст. Зупинившись на світлофорі, Микита знову взяв телефон, знайшов у списку контактів потрібний номер і почав чекати на відповідь.

— Привіт, любий! — пролунав у динаміку приємний жіночий голос.

— Привіт! — з посмішкою промовив Микита. — Не відволікаю?

— Ні! Ми з Владом саме вечерю готуємо. Як твої справи?

— Все добре, дякую! — на світлофорі загорівся зелений, тому Микита повів авто далі. — Але потрібна твоя допомога! Оглянеш одну дівчину? Вона застудилася, потрібно визначитися з лікуванням.

— Що за дівчина? — у тоні жінки почулися нотки зацікавленості.

— Валя. Вона моя підлегла. Я привезу її до тебе… Десь за пів години, добре?