Глава 12.

Микита зупинив машину біля багатоповерхівки, в якій жила Валя та заглушив двигун. Дівчина повернула голову та поглянула на боса.

— Дякую, що підвіз, — промовила вона. — Але не треба було. У тебе і так купа справ у двох офісах, а тут ще я зі своїми домашніми проблемами.

— Я хотів сам подбати про те, щоб ти без пригод потрапила додому, — Микита посміхнувся, а його погляд став дуже теплим. — Ти як? Трохи заспокоїлася?

— Так. Пробач, що вчинила таку бурю в офісі.

— Ти про Матвія? Не хвилюйся, я з ним поговорю. Звільнити тебе він не зможе, бо ти моя підлегла, Попелюшко.

— А ти мій бос, — посміхнулася Валя. — Бос для Попелюшки.

— Хм, а кумедно! — Микита засміявся. — Гаразд, йди відпочивати. У мене дійсно ще купа справ сьогодні, але якщо тобі щось знадобиться… Зателефонуй мені. У будь-який час.

— Я не маю твого номера телефону.

— Маєш. Я залишив тобі п’ять пропущених.

— Ах, точно! — Валя посміхнулася. — Гаразд, піду! Дякую тобі ще раз!

— Немає за що, Попелюшко! — Микита підморгнув їй. — Відпочинь гарненько.

Валя кивнула йому та вийшла з авто. День наближався до екватора і спека на вулиці стала ще сильнішою. Крокуючи до дверей свого під’їзду, Валя помітила, що машина Микити так і залишилася стояти на місці. Відімкнувши замок домофону, дівчина ще раз озирнулася на автівку боса і побачила, що він дивиться їй услід. Валі стало ніяково від цього теплого погляду, який щоразу викликав приємні мурашки по всьому тілу. Вона несміливо підняла руку, помахавши Микиті на прощання. Він теж помахав їй у відповідь, а потім завів двигун та рушив з місця. Валя увійшла в прохолодний під’їзд та відчула, що її серце от-от вилетить з грудей. Чому цей чоловік викликає у неї таку дивну реакцію? У присутності Микити її тіло наче починає жити власним життям, не слухаючись розуму. Валя розуміла, що починає відчувати до Микити щось таке, чого відчувати не повинна. Не можна давати волю цьому почуттю, він же її бос! І Микита вже казав їй, що ніколи не матиме стосунків з підлеглою. Та й взагалі… Те, що він добре ставиться до неї ще не свідчить про якісь почуття!

Опинившись у своїй квартирі, Валя зняла взуття, витягнула з сумки телефон і рушила в спальню. Ліжко досі було розстелене. Дівчина впала на нього та розблокувала екран свого телефона. Переглядаючи список викликів, Валя одразу побачила п’ять пропущених з незнайомого номера. Отже, це телефон Микити. Дівчина додала номер в список контактів, а потім підписала його «БОС» та посміхнулася. Цікаво, а як Микита підписав її у своєму телефоні? Валею чи Попелюшкою? А може він взагалі не зберіг її номер?

Потім Валя зателефонувала сестрі. Мар’яна сказала, що почувається нормально і повідомила, що її вже навіть встигли навідати друзі. Поговоривши з сестрою, Валя пообіцяла приїхати ввечері, а потім набрала номер Насті. Секретарка взяла слухавку майже одразу. Валя коротко розповіла їй про Мар’яну та промовила:

— Насть, вибач, що тобі влетіло від Матвія через мене! 

— Не переймайся, Валюш! — промовила Настя, вислухавши її розповідь. — Коли я працювала з Віктором, то взагалі ревіла через день. Він постійно мене доводив. Відпочивай, побачимося в понеділок!

Завершивши розмову з Настею, Валя поглянула на годинник. Перша година дня, немає жодного сенсу зараз лягати спати. Краще прийняти душ і трохи привести себе до ладу. Шлунок озвався невдоволеним бурчанням і Валя згадала, що нічого не їла з учорашнього вечора. Треба собі щось приготувати.

Після душу Валя стала почуватися трохи бадьорішою. Проте в голові все ще неприємно гуло від нестачі сну та ранкового стресу. А ще з’явилося неприємне першіння в горлі. Мабуть, вона все ж таки перемерзла на вулиці зранку, коли чекала таксі біля лікарні. Приготувавши собі салат зі свіжих овочів та яєчню, Валя поїла та сіла пити каву. Гарячий напій допоміг позбутися неприємного першіння в горлі та прояснив думки. Треба сходити в магазин. А потім треба щось приготувати Мар’яні зі списку дозволених страв, який дав лікар. 

Підсушивши волосся феном, дівчина сходила за продуктами, а потім приготувала для Мар’яни курячий бульйон і залила його в невеликий термос. Окремо вона приготувала парові котлети з риби, склавши їх в пластиковий лоток і загорнувши його в щільний рушник. Взявши невелику спортивну сумку, Валя поклала туди трохи одягу для сестри, пару книжок і три журнали з кросвордами, які купила в магазині. Згадавши, що у платній палаті лікарні є Wi-Fi, Валя спакувала у сумку ноутбук. День вже повертав до вечора, але спека не спадала, а повітря стало ще гарячішим. Дівчина одягнула короткий білий сарафан на тонких бретелях, взяла сумку з речами для сестри та вирушила до лікарні. Мар’яна досі була трохи блідою, але зраділа, побачивши Валю на порозі своєї палати.

— Ох, нарешті поїм! — промовила Мар’яна, спостерігаючи за тим, як Валя дістає з сумки термос з бульйоном та лоток з котлетами. — Вони мене тут взагалі не годують, уявляєш?! 

— Після операції не можна їсти дванадцять годин, — Валя допомогла Мар’яні лягти на бік і подала їй термос з бульйоном та ложку. — Але зараз вже можна.

— Ммм, яка смакота! — Мар’яна скуштувала бульйон та задоволено примружила очі. — Дякую, сестричко! Я вже думала, що від голоду почну гризти тумбочку! Чекай… А як ти встигла приготувати все це? У тебе ж робочий день.