Глава 11.

Час очікування здавався Валі нескінченним, а в порожньому коридорі лікарні було холодно та дуже самотньо. Нарешті двері кабінету, що примикав до операційної відчинилися і до Валі вийшов лікар у довгому білому халаті.

— Як моя сестра? — схвильовано підскочила до нього Валя.

— Операція минула добре, — заспокоїв її лікар. — Дівчина ще не прийшла до тями після наркозу, але я думаю, що все буде гаразд.

Валя почекала, доки Мар’яну перевезуть в палату, а потім накинула на себе білий халат, який видала їй заспана медпрацівниця та рушила до сестри. Опинившись в палаті, дівчина сіла на стілець біля ліжка та накрила долонею руку Мар’яни. В кімнаті панувала напівтемрява, яка розсіювалася лише м’яким світлом від маленької лампи на тумбочці. Валя не захотіла, щоб її сестру поклали до безкоштовної палати на декілька пацієнтів, тому оплатила невеличку одномісну кімнату з охайним ремонтом і маленьким телевізором на стіні. Темне небо за вікном поступово ставало сірим, ховаючи зірки від світанку, а Валя продовжувала спостерігати за Мар’яною, тримаючи її руку у своїх долонях. Нарешті дівчина розплющила очі та трохи поморщилася.

— Привіт, сонечко! — посміхнулася їй Валя. — Як почуваєшся?

— Дивно, — Мар’яна озирнулася. — Затишна кімнатка. Це все ще лікарня?

— Так. Лікар каже, що ти лежатимеш тут днів десять, доки будуть загоюватися шви. Я вирішила, що в одномісній палаті з телевізором тобі буде зручніше.

— Прокляття, чому все так невчасно? — очі Мар’яни раптом наповнилися сльозами. — Я повинна була виходити на роботу зранку, а замість цього лежатиму тут. Тобі зі мною сама морока! Пробач, Валь… Я не хотіла…

— Ану тихо! — Валя обережно витерла сльози на щоці сестри. — Не смій так думати! Ти найближча моя людина! І ти не винна в тому, що все так сталося. 

— Зранку зателефоную власниці магазину, поясню ситуацію. Може, вона погодиться на те, щоб я вийшла на роботу через десять днів?

— Мар’янко, яка робота?! — обурилася Валя. — І думати забудь! Після виписки потрібен час, щоб шви остаточно загоїлися. Поїдеш на деякий час до бабусі з дідусем. Я на роботі цілими днями, а вони тебе доглянуть.

Валя провела біля Мар’яни ще годину, а потім залишила сестру відпочивати та зібралася їхати додому. Коли дівчина вийшла з лікарні, небо за великими багатоповерхівками вже пофарбувалося всіма відтінками рожевого. Годинник показував пів на п’яту ранку. Збираючись до лікарні, Валя не захопила з собою ніякої кофти. І зараз дуже шкодувала про це, бо в футболці було холодно. Діставши з сумки телефон, Валя викликала таксі. 

Машина приїхала лише хвилин за двадцять і за цей час дівчина остаточно змерзла. Побачивши таксі, Валя поспіхом сіла в салон, де було трохи тепліше та назвала водію адресу. Ранкові вулиці міста були зовсім порожні, тому дорога зайняла мінімум часу. Опинившись вдома, Валя замкнула двері, повісила сумочку на вішалку в передпокої, зняла взуття та рушила в спальню. Причинивши двері, дівчина одразу впала на ліжко. Сил не було навіть на те, щоб зняти одяг. Валя загорнулася в ковдру, намагаючись хоч трохи зігрітися після довгого перебування на вулиці, та миттю заснула.

Прокинулася дівчина від того, що їй стало спекотно під ковдрою. Повільно розплющивши очі, Валя побачила, що спальня вже купалася в яскравих променях сонця. Голова була неймовірно важкою після безсонної ночі. Валя автоматично потягнулася рукою до телефона, який завжди клала на тумбочку поруч з ліжком, але пальці ніяк не могли намацати гаджет. Дівчина роздратовано сіла, поглянувши на тумбочку і відчула, як серце в грудях холоне від жаху. Прокляття, телефон… Вона залишила його в сумці, а сумка в передпокої. Валя схопилася з ліжка та кулею вилетіла зі спальні. Опинившись в передпокої, вона схопила свою сумку, витягнула телефон та тремтячими руками розблокувала екран. Що? Пів на дванадцяту дня?! Серце неначе перетворилося на велику каменюку, що боляче гупала об ребра. На екрані гаджету світилося п’ятнадцять пропущених дзвінків від Насті та ще п’ять з якогось незнайомого номера. І три повідомлення:

09:05 Настя: «Привіт, Валь! Мабуть, ти ще в метро? Микита про тебе питав. Каже, що ти мусила прийти до нього о дев’ятій. Я сказала, що ти трохи затримуєшся.»

09:45 Настя: «Валь, ти де? Микита заходив. Попросив твій номер, збирається тобі телефонувати. Він дуже похмурий. Мабуть, сердиться.» 

10:40 Настя: «Валь, тут повна жесть! Матвій заходив і побачив, що тебе немає. Він лютує, накричав на мене. Де ти? Візьми хоча б слухавку!»

Валя злякалася. Божечки, та її ж звільнять за запізнення! Як можна було залишити телефон у передпокої? Треба терміново мчати в офіс, бо втратити роботу вона зараз не може. Валя пораділа, що не зняла джинси та футболку, коли лягала до ліжка після повернення з лікарні. Переодягатися часу немає. Трохи розчесавши своє довге волосся, дівчина взула кросівки, схопила сумку та вилетіла з квартири. На вулиці було сонячно, але відчутно парило, а повітря здавалося занадто густим та гарячим. Дорога на роботу зайняла у Валі пів години. Опинившись в будівлі офісу, Валя з усіх ніг кинулася до свого кабінету. Влетівши до своєї приймальні, вона побачила за столом заплакану Настю.

— Валь, чекай... — секретарка швидко схопилася на ноги.

Валя не стала її слухати, з розгону влітаючи до свого кабінету. І завмерла біля дверей, побачивши Матвія. Він спокійно сидів у її кріслі, поклавши ноги на стіл. Очі Матвія вп’ялися в обличчя Валі. І вона зрозуміла, що їй кінець.