Глава 9. Микита

Микита увійшов до зали кафе, яка зранку була майже порожньою та одразу побачив за столиком біля вікна чоловіка. На вигляд йому було не більше сорока років. Чорні штани та білосніжна сорочка робили ще виразнішою його пряму поставу, в якій читалася впевненість та рішучість. Чоловік мав коротке волосся солом’яного кольору та гострі риси обличчя, які видавали його імпульсивність та енергійність. А погляд сіро-блакитних очей незнайомця здавався холодним навіть попри його привітну усмішку.

— Доброго ранку! Євген Сергійович? — Микита підійшов до чоловіка і простягнув руку для привітання. — Вибачте за запізнення!

— Вітаю, Микито Олексійовичу! — Євген Сергійович потиснув простягнуту руку. — Ви не спізнилися! Це я приїхав раніше. Дякую, що погодилися зустрітися!

Микита майже не здивувався, коли цей чоловік зателефонував йому та запросив на зустріч. Євген Сергійович почав свою діяльність на ринку будматеріалів не так давно, але його компанія швидко розвивалася і зараз була однією з найбільших в галузі. Цей чоловік вже намагався викупити в Олександра Даниловича його бізнес. Немає нічого дивного в тому, що Євген Сергійович хоче спробувати домовитися з новим керівником. Микита сів за стіл і попросив офіціантку, що підійшла до столика принести капучино.

— Вітаю вас з новою посадою! — посміхнувся Євген Сергійович, вивчаючи Микиту поглядом. — Не думав, що Олександр Данилович довірить свій бізнес вам. Мені здавалося, що він передасть компанію своєму сину.

— Я керую бізнесом дядька тимчасово, — спокійно промовив Микита.

— Розумію рішення Олександра Даниловича передати фірму молодому керівнику. Мабуть, зараз справи з прибутками у вашого дядька кепські?

— Чому ви так вважаєте?

— Бо це мені підказує моя логіка. Воно й не дивно! Конкуренція в цій галузі збільшується. Втримати бізнес на плаву непросто.

— Думаю, що вам за це можна не хвилюватися, — Микита взяв чашку з кавою, яку поставила перед ним офіціантка та зробив ковток ароматного напою. — Ваша компанія одна з найбільших у цій сфері. Мабуть, прибуток дає непоганий?

— На це не жаліюся! — у сіро-блакитних очах Євгена Сергійовича спалахнув хитрий вогник. — І можу зробити так, щоб ваш дядько теж отримував солідний дохід! Треба лише підписати декілька паперів, щоб його компанія стала частиною моєї корпорації.

— Тоді мій дядько втратить можливість самостійно керувати своїм бізнесом.

— Цей варіант набагато кращий, ніж втратити сам бізнес. Хіба не так?

— Євгене Сергійовичу, — Микита поставив чашку з кавою на стіл та серйозно поглянув на чоловіка. — Я знаю, що ви вже пропонували такий варіант моєму дядьку та отримали відмову. Навіщо ж пропонуєте вдруге?

— Бо впевнений, що ви можете його переконати! Микито Олексійовичу, ваша мережа торговельних центрів відома на всю країну. Ви досвідчений бізнесмен і чудово розумієте, що у компанії вашого дядька замало шансів. Навіщо протистояти, якщо можна об’єднатися? Допоможіть мені! Я не поскуплюся на винагороду.

— Мій дядько присвятив цій справі все своє життя. І дуже допомагав мені, коли я тільки починав свій бізнес. Я не буду переконувати його продавати своє виробництво вам. Краще зроблю так, щоб компанія Олександра Даниловича склала вам достойну конкуренцію.

Микита спокійно допив каву і дістав з кишені гаманець, витягнув з нього одну купюру та поклав під порожню чашку. Євген Сергійович мовчки спостерігав за ним. Погляд чоловіка був холодним, але не виражав ні злості, ні роздратування. 

— Подумайте гарненько, Микито Олексійовичу. Зараз я пропоную дуже вигідні умови. Якщо компанія вашого дядька збанкрутує, я зможу купити її за копійки.

— Зроблю все, щоб цього не сталося! — Микита сховав гаманець у кишеню та поглянув на свій наручний годинник. — Пробачте, мушу бігти. Повно справ!

— Звісно! — Євген Сергійович підвівся на ноги та простягнув руку. — Дякую, що приділили мені час! Якщо раптом ваше рішення зміниться…

— Не зміниться! На все добре, Євгене Сергійовичу! 

Микита кивнув чоловіку та рушив до виходу з кафе. Опинившись на вулиці, він попрямував до свого темно-сірого позашляховика. Чому цей Євген Сергійович так впевнений в тому, що компанія Олександра Даниловича скоро збанкрутує? Можливо, він лише намагається переконати в цьому всіх. Або ж звідкись знає про падіння продажів. Якщо другий варіант, то це означає, що в офісі дядька завівся кріт, який зливає інформацію конкуренту. А може цей кріт навіть не один… Микита сів за кермо, завів двигун і вивів машину на дорогу. Треба поїхати в офіс дядька і роздати накази відділам. А потім треба поговорити з Валею щодо стратегії по збільшенню продажів.

Згадавши дівчину, Микита мимоволі посміхнувся. Попелюшка стане чудовим керівником відділу. Вона розумна, відповідальна, добре знає компанію зсередини… А ще дуже гарненька. От тільки з впевненістю у власних силах ще треба попрацювати. А як мило вона іноді ніяковіє! Микита роздратовано обірвав хід своїх думок. Прокляття, не можна пускати в голову подібні думки! Тепер Попелюшка його підлегла, а отже стосунки між ними будуть суто робочі. Досить і того, що він мало не піддався спокусі поцілувати Валю під час їхньої останньої розмови в кабінеті. Микита згадав, як заблокував дівчину на стільці, коли вона сказала, що могла збрехати йому про звіт. Тоді її обличчя опинилося зовсім близько до його обличчя. Микита на декілька секунд розчинився в неймовірних очах Попелюшки, відчуваючи величезну спокусу нахилитися до неї ще ближче, скуштувати на смак її губи… Де були його мізки в той момент? І як вони з Валею працювали б разом після такого? Добре, що тоді розум не дозволив йому зробити дурість. Попелюшка лише підлегла! Крапка!