Глава 8.

Відчинивши двері своєї квартири, Валя одразу вловила неймовірний аромат смаженого м’яса зі спеціями. У передпокій вибігла Мар’яна в домашніх шортиках і футболці.

— Ти вчасно! — вигукнула вона. — Вечеря майже готова. Вино купила?

Валя простягнула сестрі пакет з пляшкою, зняла взуття та мовчки рушила у свою кімнату. Мар’яна здивовано провела її поглядом, а її обличчя стало стурбованим. Опинившись у своїй спальні, Валя сіла на ліжко та раптом зрозуміла, як сильно втомилася. Мар’яна теж увійшла до кімнати. Поставивши пакет з пляшкою на підлогу біля дверей, дівчина присіла перед Валею навпочіпки та огорнула її руки своїми долоньками.

— Сестричко, що сталося? — тихо запитала Мар’яна.

— У нього є інша, — прошепотіла Валя. — Юра вже три місяці зустрічається з іншою жінкою. Я бачила їх разом у винному магазині.

— Ох, сонечко… — Мар’яна швидко пересіла на ліжко, пригортаючи сестру у свої обійми. — Йди до мене!

Сховавши обличчя на плечі Мар’яни, Валя заплющила очі та тихенько схлипнула. Боляче було навіть не від того, що Юра її більше не кохає. Валя почувалася страшною дурепою, яка не помічала очевидних речей і ненавиділа себе за це. А ще було почуття огиди. Бо Юра все ж таки лягав з нею в ліжко після того, як був з іншою жінкою. На душі було холодно та неймовірно важко.

— Не сумуй, сестричко! — заспокоювала її Мар’яна. — Навіщо тобі брехун і зрадник? Та ми тобі такого чоловіка знайдемо, що просто ух! Буде тебе на руках носити та цінувати. І навіть дивитися не захоче на інших жінок.

— А хіба такі чоловіки існують? — Валя відсторонилася від сестри та витерла сльози. — Цей опис більше підходить для принца з казки.

— І що з того? — м’яко посміхнулася Мар’яна. — От твій новий бос просто ідеально відповідає всім критеріям сучасного принца! І ти сама кажеш, що він тебе називає Попелюшкою! Чим тобі Микита не принц для Попелюшки?

— Ти хотіла сказати бос для Попелюшки? — Валя трохи всміхнулася, згадавши свого нового керівника. — Я думаю, що Микита дуже вимогливий до підлеглих.

— Але ображати тебе він не дозволяє. І я думаю, що у вас із ним може щось…

— Оце вже ні! — Валя рішуче похитала головою. — Я не матиму стосунків з босом! Навіть якщо він вміє одним поглядом викликати мурашки по всьому тілу.

— Здуріти можна! То у тебе від Микити мурашки по всьому тілу?!

— Давай не будемо про це, гаразд? Ходімо краще на кухню. Я обід пропустила, страшенно голодна. І дуже хочу випити! День сьогодні скажений.

— З радістю тебе нагодую, сестричко! — Мар’яна посміхнулася. — Тобі дійсно треба випити келих винця, гарненько попоїсти та відпочити. Відсвяткуймо твою нову посаду… І появу боса, від якого у тебе мурашки!

Вихідні припали на початок календарного літа, а погода видалася сонячною та теплою, тому Мар’яна з Валею вирішили навідати бабусю з дідусем, які жили в селі. Іван Гаврилович та Галина Григорівна дуже любили своїх онучок і раділи кожного разу, коли дівчата приїздили до них. Увійшовши в невеличкий двір перед затишним будинком, Валя одразу побачила бабусю, яка йшла в сад. Вдивляючись в блакитні очі на доброму обличчі Галини Григорівни, Валя завжди згадувала матір. Волосся жінки колись було білявим, але зараз посивіло. Галина Григорівна та Іван Гаврилович дуже важко переживали трагічну загибель своєї єдиної доньки та її чоловіка, але допомагали Валі та Мар’яні всім, чим могли. І щедро дарували онукам свою любов, намагаючись хоча б частково ліквідувати дефіцит батьківського піклування. 

Побачивши онучок, Галина Григорівна охнула та підбігла до них, міцно пригортаючи до себе. Валя відчувала, як теплі руки лагідно гладять її по спині та міцніше пригорталася до жінки. Бабуся завжди втішить. Хоч Валя не розповідала Галині Григорівні навіть половини своїх проблем, побоюючись занадто розхвилювати рідненьку. 

Не встигла Валя випустити бабусю з обіймів, як на подвір’ї з’явився Іван Гаврилович. Галина Григорівна розповідала онукам, що в молодості він був дуже сильним та гарним чоловіком. Валя любила дідуся так само сильно, як і бабусю. Його темно-сірі очі завжди дивилися на рідних з особливою теплотою, а в руках досі було достатньо сил, щоб виконувати всю роботу по господарству. Чорне волосся Івана Гавриловича вже рясно вкрилося сивиною, але його постава залишалася такою ж рівною, як в молоді роки. Валя підбігла до дідуся та міцно обійняла його.

— Оце так сюрприз! — вигукнув Іван Гаврилович, притискаючи Валю до своїх широких грудей. — Наші дівчатка приїхали! Ну як справи в місті, Валюш?

Валя зустріла погляд дідуся та відчула, що до горла підступають сльози. Іван Гаврилович ніколи не набридав питаннями, але складалося враження, що він міг бачити Валю наскрізь, вгадуючи всі її хвилювання та думки. Дівчина трохи опустила голову та перевела подих, не в змозі вимовити жодного слова. Іван Гаврилович з ніжністю поглянув на онуку та знову пригорнув її у свої обійми.

— Нічого, Валюш! — прошепотів він. — Якось воно та й буде! Не вішай носика! Ходімо краще зі мною! Ми з бабусею таку полуницю виростили! Хоч на виставку вези!

Валя з вдячністю посміхнулася дідусеві, проковтнувши сльози. Хоч він навіть уявлення не має про її проблеми, але завжди дивовижним чином відчуває її настрій. І одразу знаходить найкращі слова, щоб підтримати.