Глава 6.

Валя мовчала, відчуваючи, як нестримно починають палати її щоки. Якою б не була її відповідь, наслідки будуть жахливі. Якщо сказати правду, то вона наживе собі страшного ворога в особі Віктора. І збрехати не можна, бо Микита й так вже все знає. Валя подумки сварила себе за те, що вчора сказала так багато зайвого цьому чоловіку, присутність якого викликає дивні мурашки по тілу.

— Микито Олексійовичу, до чого ця розмова? — криво усміхнувся Віктор. — Ви ж не думаєте, що я…

— Я думаю, що людина, яка нахабно бреше в очі своєму керівнику не повинна обіймати посаду начальника відділу продажів! — різко промовив Микита, зупиняючи холодний погляд на обличчі Віктора. — Ви кажете, що самі готували звіт?! Ви думаєте, що я повірю в це після того, як випадково почув вашу розмову з цією дівчиною в коридорі?! Прокляття! Ви маєте мене за ідіота?!

Микита підвівся з місця так різко, що Валя навіть здригнулася. Нишком поглянувши на Віктора, дівчина побачила, що його обличчя вкрилося червоними плямами. Валя поспіхом перевела очі на свої тремтячі руки. Божечки, тепер Віктор її знищить! Микита знову опустився у своє крісло.

— Валентино Анатоліївно, скільки ви вже тут працюєте? — раптом запитав він.

— Під моїм керівництвом Валя працює два роки, — втрутився Віктор.

— Вибачте, а я вас питав?! — різко кинув йому Микита, а потім знову перевів погляд на Валю. — Валентино Анатоліївно, ви не бажаєте розмовляти зі мною? Так у нас справа не піде! Відповідайте щось, або я почну нервувати!

— Я дійсно працюю під керівництвом Віктора Степановича два роки, — Валя підняла голову, зустрічаючи суворий погляд Микити. — До цього працювала три роки під керівництвом Захара Геннадійовича, доки він не пішов на пенсію.

— Тобто, загальний стаж п’ять років. Солідний період! І судячи з вашого звіту, ви чудово знаєте свою справу, — Микита посміхнувся. — Дякую за детальний аналіз! Тепер у мене є вся необхідна інформація для подальшої роботи. Не розумію одного — чому ви досі не отримали підвищення? Я негайно це виправлю! Валентино Анатоліївно, тепер ви будете очолювати відділ продажів!

— Що?! — перелякано пискнула Валя.

— А що? Як на мене, ви ідеальна кандидатура! — Микита спокійно перевів погляд на розгубленого Віктора. — А щодо вас… Якби моя воля, то ви б вилетіли з цього офісу, як корок з пляшки шампанського. Але я впевнений, що Матвій не погодиться з таким рішенням. Лише з цієї причини я вас залишаю. Будете поки що працювати на посаді Валентини Анатоліївни, а там побачимо. Питання?

— Микито Олексійовичу, — Віктор зблід. — Ви… серйозно?

— Цілком! Я вас більше не затримую, Вікторе Степановичу! І прошу вас звільнити кабінет протягом години, — обличчя Микити було незворушним, як камінь. — Валентино Анатоліївно, а вас я попрошу залишитися! Треба обговорити деякі робочі моменти.

Обличчя Віктора витягнулося, але він повільно підвівся на ноги та мовчки вийшов з кабінету, причинивши за собою двері. Валі здавалося, що вона спить і бачить якийсь безглуздий кошмар. Дівчина знову опустила очі на свої міцно зчеплені пальці рук, намагаючись хоч трохи дихати. Щойно Віктор вийшов з кабінету, Микита встав зі свого місця, обійшов великий стіл та присів на його краєчок, опиняючись чітко навпроти Валі.

— Як твоє коліно, Попелюшко! — з посмішкою запитав він, а потім нахилився до дівчини та обережно взяв її подряпану долоню у свою руку, оглядаючи садна. — Рука вже має кращий вигляд! Не болить?

— Ні, — Валя відчула дивне тремтіння всередині, коли Микита так само обережно випустив її руку зі своїх теплих долонь, але очей підняти не наважилася. — Чому ви це зробили?

— Оу, то ми тепер будемо на «ви»? — Микита тихо зітхнув. — Валь, подивися на мене. Мені не подобається, що ти не наважуєшся зустріти мій погляд. Хочу дивитися тобі в очі під час розмови. Як вчора! 

Валя змусила себе підняти голову та зустріла погляд темно-карих очей Микити. Ще секунду тому вони здавалися дівчині холодними та суворими, але тепер Микита дивився на неї зовсім інакше. Зараз його очі випромінювали приємне тепло, в них було щось магнетичне, заспокійливе… рідне. Валя з подивом відчула, як розслабляються натягнуті нерви, а серцебиття заспокоюється. В кабінеті стало дуже тихо. Микита дивився на Валю, а потім промовив:

— Ось так значно краще, Попелюшко! У присутності інших співробітників нам з тобою дійсно краще звертатися одне до одного на «ви». Але наодинці… Називай мене просто Микитою, добре? Ми з тобою познайомилися ще до того, як я став твоїм босом, тому я не бачу в такому звертанні нічого поганого.

— Добре, — Валя нарешті відвела погляд від його обличчя та поглянула навколо. — Я зовсім не чекала побачити тебе в цьому кабінеті. Чому ти тут?

— Я теж не чекав побачити тебе в офісі свого дядька, — Микита посміхнувся. — Олександр Данилович рідний брат моєї матері. І він попросив мене тимчасово взяти на себе керівництво його компанією.

— Ти будеш працювати в цьому офісі? — здивувалася Валя.

— Так. Тепер я твій бос, Попелюшко! — Микита посміхнувся, а його темно-карі очі зупинилися на обличчі дівчини. — І я сподіваюся, що ти дуже допоможеш мені в роботі на своїй новій посаді.

— Чому ти призначив на цю посаду саме мене?

— Бо ти відповідальна і давно тут працюєш, — Микита нахилився ще ближче і Валя відчула приємний аромат його парфумів. — А ще я тобі довіряю. Допоможеш мені витягнути компанію з кризи?