Глава 4. Микита

Яскраві промені ранкового сонця наповнювали спальню світлом, обіцяючи погожий день. Микита потягнувся в ліжку та кинув погляд на годинник, що стояв на тумбочці. Майже шоста, час вставати. День планується активний та цікавий. І погода гарна, можна піти на пробіжку! Регулярні заняття спортом допомагають підтримувати тіло в гарній формі. А ще під час пробіжки можна обміркувати плани на день… чи згадати щось приємне з минулого, слухаючи музику.

Витративши на збори хвилин десять, Микита вийшов зі своєї квартири, замкнув двері та спустився на вулицю. Травневий ранок був ще по весняному свіжим, але блакитне небо без жодної хмаринки свідчило про те, що день буде спекотним. Микита вставив у вуха навушники, відкрив на телефоні улюблений плейлист музики та побіг до зеленого парку, що розташовувався неподалік від багатоповерхівки. Коли більшу частину свого часу проводиш в офісі, кожна пробіжка одночасно стає приємною прогулянкою. На вулиці зараз дуже гарно! У травні виникає особливо яскраве бажання будувати плани на майбутнє, а навколо неначе панує якась особлива романтична атмосфера… Микита обірвав хід своїх думок та хмикнув. Яка ще романтична атмосфера?! Про що він взагалі думає?! Мабуть, мозок ніяк не може оговтатися від вчорашньої пригоди. Інакше чому у спогадах постійно з’являється та дівчина?

Згадавши Валю, Микита мимоволі посміхнувся. Це ж треба — згубити туфельку, наздоганяючи автобус! Справжня сучасна Попелюшка! Тендітна, неймовірно гарненька у своїй легкій блакитній сукні, з розпущеним золотистим волоссям та щирою посмішкою. А в ролі злої мачухи нахабний бос, який постійно закидає роботою, змушуючи працювати до ночі. Чомусь Микита не сумнівався в тому, що дівчина сказала правду. От тільки чому вона терпить таке ставлення? Якщо їй довірили звіт, отже вона відповідальна і чудово знається на своїй роботі. Таку співробітницю буде цінувати будь-який нормальний керівник. Може варто було запропонувати їй посаду у своєму офісі? Тоді вони б бачилися щодня, могли б познайомитися ближче. Стоп! Микито, про що ти думаєш?! У Попелюшки є хлопець (дуже дивний, якщо не знаходить часу зустріти кохану після роботи пізно ввечері, але все ж таки…). І що б було, якби Валя дійсно стала працювати у тебе? Тоді вона б стала твоєю підлеглою, а з підлеглими не можна мати жодних стосунків, окрім робочих. Бо офіс — це не місце для романтичних почуттів. На роботі треба думати головою, а не серцем… чи іншим місцем. У свої тридцять два роки Микита був твердо впевнений в цьому та жодного разу не порушував власне правило. А дівчат для інтиму завжди шукав поза роботою.

Після пробіжки Микита повернувся додому, швидко прийняв душ та поснідав. На годиннику вже за чверть восьма, час їхати в офіс. А о пів на десяту треба бути в Олександра Даниловича. Цікаво, Матвій вже в курсі рішення свого батька? Микита дістав з шафи ідеально випрасувану білосніжну сорочку та чорні класичні штани. Одягнувши їх, він зупинився перед дзеркалом, починаючи зав’язувати навколо шиї чорну краватку. Микита не любив краватки, але сьогодні перше знайомство з новими підлеглими, тому треба бути в повному образі. Накинувши чорний піджак, чоловік посміхнувся. Тепер він готовий!

Побувавши у своєму офісі та розібравшись з поточними справами, Микита вирушив до офісу Олександра Даниловича. Проїжджаючи повз автобусну зупинку, біля якої він вчора зустрів Валю, Микита мимоволі посміхнувся. Попелюшка казала, що працює десь неподалік, а він тепер буде часто тут бувати. Можливо, вони ще зустрінуться? Микита роздратовано обірвав хід своїх думок. Прокляття, це вже нікуди не годиться! Треба думати про роботу. Зупинивши свій позашляховик біля будівлі офісу, Микита заглушив двигун та рушив всередину. Він вже бував тут, тому знав, де знаходиться кабінет Олександра Даниловича. У приймальні гендиректора Микита побачив симпатичну секретарку в білій блузці. Дівчина підняла на нього виразні сірі очі та посміхнулася, загортаючи за вухо пасмо чорного прямого волосся, що ледь доходило до її плечей. Микита згадав, що секретарку звуть Аліною.

— Доброго ранку, Микито Олексійовичу! — ввічливо привіталася дівчина.

— Доброго ранку, Аліно! — Микита привітно кивнув.

— Олександр Данилович вже чекає вас. До речі… — Аліна зробила паузу. — Яку каву ви любите? Здається, тепер я мушу знати цю інформацію.

— Хм, бачу, що Олександр Данилович вже вам розповів? — Микита посміхнувся. — Я люблю капучино з двома ложками цукру.

Аліна кивнула, а Микита підійшов до дверей кабінету та постукав.

— Заходьте! — пролунав звідти бадьорий чоловічий голос.

Микита відчинив двері та опинився в просторому кабінеті. За великим столом біля вікна сидів чоловік в темно-синьому костюмі та світлій сорочці. Його чорне волосся на скронях вже рясно пофарбувалося сивиною, але зморшок на зосередженому обличчі було зовсім небагато. Постать чоловіка залишалася такою ж впевненою, як і в молоді роки, а його чорні очі випромінювали розум і рішучість. 

— Доброго ранку, дядьку! — посміхнувся Микита. — До вас можна?

— Микита! — Олександр Данилович підвівся на ноги та рушив назустріч гостю, потискаючи його руку. — Привіт! Дякую, що приїхав трохи раніше.

— Ви хотіли про щось поговорити перед нарадою? — Микита почекав, поки Олександр Данилович повернеться за стіл та опустився на стілець навпроти. 

— Я хотів оголосити Матвію своє рішення під час наради, але потім подумав, що краще зробити це трохи раніше, — Олександр Данилович нахилився до свого столу та натиснув кнопку. — Аліно, запросіть будь ласка Матвія Олександровича в мій кабінет.