Глава 3.

Валя щосили намагалася заспокоїтися, проте сльози не бажали зупинятися. Жахливий день! Коли ж він нарешті закінчиться? Незнайомець поставив босоніжку на землю поруч із дівчиною та перевів погляд на її здерте коліно.

— Нічого собі! — чоловік став похмурим. — Дуже болить?

— Так, — Валя схлипувала, не в змозі, чітко вимовляти слова. — Я х-хотіла наздогнати авт-т-тобус, але застібка на босоніжку розст-т-тебнулася і…

— Хто ж наздоганяє автобус у босоніжках на таких височенних підборах? — здивувався незнайомець. — Ти тільки коліном вдарилася чи ще щось болить?

— Рука, — Валя поглянула на свою здерту до крові ліву долоню.

— Хм, прямо як в дитинстві! — незнайомець знову усміхнувся, але побачивши, що дівчина плаче, раптом пригорнув її до себе, обійнявши рукою за плече. — Тихо, Попелюшко! Не треба плакати. Як там кажуть? До весілля заживе!

Від долоні чоловіка тілом розповсюджувалося приємне тепло і Валі одразу стало трохи легше. Вона відсторонилася від незнайомця та нарешті поглянула на його обличчя. Симпатичний, дуже… А точніше справжній красень! Охайно підстрижене коротке темне волосся, магнетична посмішка та дивовижні чорні… ні, темно-карі очі, в яких будь-яка жінка може швидко втратити розум. А прямий ніс та чіткі риси обличчя видають рішучий характер. Цей чоловік точно вміє бути суворим та відстоювати свою точку зору, але… водночас відчувається, що в ньому немає жорстокості чи злості. Харизматичний, впевнений у собі та неймовірно привабливий. Справжній сучасний принц! Валя раптом помітила, що відкрито роздивляється його та збентежилася, опустивши очі.

— Не варто ніяковіти, — усміхнувся чоловік. — Я теж тебе розглядав, Попелюшко! І можу сказати, що ти дуже гарненька… тільки трохи заплакана.

Згадавши про макіяж, який, мабуть, не витримав повторного контакту зі сльозами, Валя дістала з сумочки серветку та почала витирати обличчя.

— Давай, допоможу! — незнайомець забрав серветку, обережно провівши нею під очима Валі та перевів погляд на її збите коліно. — Тут потрібен антисептик!

— Я приїду додому і все оброблю, — тихо промовила Валя, взуваючи загублену босоніжку, яка стояла поруч із нею на тротуарі. — Дякую за допомогу.

— А як плануєш добиратися додому?

— Почекаю наступний автобус… Або викличу таксі.

— І теж чекатимеш його хвилин двадцять, — побачивши, що Валя вже застебнула ремінь на босоніжці, незнайомець обережно огорнув дівчину рукою навколо талії, допомагаючи підвестися на ноги. — Я можу тебе підвезти.

— Не треба, дяк… — Валя не змогла договорити та важко зітхнула, бо подряпане коліно озвалося болем, щойно вона знову встала на ноги.

— Не треба, кажеш? — незнайомець хмикнув, а тоді раптом підхопив Валю на руки разом з її сумкою та рішуче рушив у протилежному напрямку від зупинки.

— Що ти робиш?! — злякалася Валя. — Постав мене на землю! Швидко!

— І не подумаю! — чоловік навіть не сповільнив кроків. — Я тебе відвезу. Але перед цим треба обробити твої садна.

Валя помітила, що він несе її до темно-сірого позашляховика, що був припаркований неподалік. Авто стояло на узбіччі порожньої вулиці впритул до тротуару та блимало аварійними вогнями. Схоже, що цей незнайомець просто їхав повз і спеціально зупинився тут. Навіщо? Валя відчула занепокоєння. Яким би красенем не здавався цей сучасний принц, але сідати до нього в машину не варто. На маніяка він наче не схожий, але… Явно не звичайний офісний співробітник, якщо їздить на такій машині! А заможні чоловіки полюбляють короткочасні розваги з симпатичними дівчатами. Принаймні так стверджували всі знайомі Валі. Дівчина наказала собі проявити твердість та промовила:

— Я з тобою нікуди не поїду!

— А куди ти дінешся, Попелюшко? — незнайомець зупинився поруч з машиною, трохи нахилився, продовжуючи тримати Валю на руках та відчинив передні дверцята, обережно опускаючи дівчину на м’яке сидіння. — Сиди тут, а я дістану аптечку з багажника.

Чоловік зник позаду машини, а Валя втомлено обперлася плечем на спинку м’якого сидіння. Тут сидіти набагато приємніше, ніж на твердому бордюрі. В салоні панувала напівтемрява, що розсіювалася лише світлом від невеликої лампочки на даху авто. З динаміків лунала приємна мелодія, яка одразу налаштовувала думки на спокійний лад. Валя відчувала, що не хоче звідси йти. Було б дуже приємно доїхати в цій зручній машині до самого будинку.

— Ну що, перейдемо до першої допомоги? — незнайомець знову з’явився поруч із Валею та відкрив аптечку, дістаючи флакон перекису та ватні диски.

— Я й сама можу обробити садна, — заперечила Валя.

— Можеш, але я зроблю це краще, — чоловік ширше відчинив передні дверцята, намочив ватний диск перекисом та присів перед Валею навпочіпки. — Сподіваюся, ти не даси мені ляпаса за те, що я… торкнуся твоєї ніжки?

— Якщо перетнеш межі пристойності, отримаєш не ляпаса, а сумкою по голові.

— Ммм, а Попелюшка у нас з характером! Клас!

Чоловік усміхнувся, обережно огорнув долонею ніжку Валі трохи нижче коліна та почав обробляти ватним тампоном глибокі садна. Подряпини боліли, але Валя наказала собі терпіти. Треба подумати про щось приємне, щоб відволіктися від неприємних відчуттів. Наприклад про те, які теплі руки у цього чоловіка. Стоп! Про що це вона думає?!