Глава 2.

Після ранкової розмови з Юрою настрій Валі був не найкращим. Щоб налаштуватися на позитив, вона вирішила одягнути на роботу легку світло-блакитну сукню з круглим вирізом навколо шиї та спідницею, яка спускалася по стегнах охайними складками. Вбрання гарно підкреслювало фігуру дівчини та вдало поєднувалося з білими босоніжками на тонких підборах. Підкрутивши волосся охайними локонами, Валя залишила його розпущеним. В такому образі вона почувалася привабливою, впевненою в собі та дуже жіночною. Навіть настрій трохи покращився. 

Відчинивши двері кабінету відділу продажів, Валя привіталася з колегами та попрямувала до свого столу біля великого вікна. Проте сісти не встигла, бо на порозі кабінету з’явилася Настя. Пряма офісна сукня м’ятного кольору дуже пасувала до світло-блакитних очей дівчини, а її довге світло-русяве волосся сьогодні було зібране у хвіст. Настя працювала на посаді секретарки Віктора і Валя підтримувала з нею дружні стосунки.

— Привіт, Насть! — посміхнулася їй дівчина.

— Привіт! А я по тебе, — промовила Настя. — Тебе Віктор кличе. Зайдеш?

— Хіба ж у мене є вибір? — Валя невесело усміхнулася, взяла Настю під руку та повела до виходу з кабінету. — Він не казав, чого хоче?

— Ні, але він сьогодні якийсь… надто радісний, — понизила голос Настя. — Навіть подякував мені, коли я принесла йому каву. Уявляєш?

Кабінет Віктора розташовувався поруч із відділом продажів, тому вже за пару секунд дівчата опинилися в маленькій приймальні. Настя зайняла своє місце за столом секретаря, а Валя постукала у двері кабінету.

— Заходьте! — пролунав звідти чоловічий голос.

Валя увійшла до кабінету та причинила за собою двері. Віктор сидів за столом, але одразу підвівся на ноги, побачивши дівчину. Про себе Валя вкотре подумала, що хоч обличчя її керівника і можна назвати симпатичним, але обирати одяг за розміром він не вміє. Так само як не вміє нормально прасувати свої речі. Чорні штани Віктора були трохи пом’ятими спереду, але створювали непогану гармонію з темно-сірою сорочкою, що була завеликою для його худорлявого тіла. 

— Доброго ранку, Вікторе Степановичу! — Валя спокійно зустріла гострий погляд його сірих очей. — Викликали?

— Привіт! — Віктор пригладив долонею своє коротке світло-каштанове волосся та раптом посміхнувся. — Так, викликав! Сідай, є розмова. Може… хочеш кави?

Валю неймовірно бісила звичка Віктора звертатися до всіх підлеглих на «ти». Але її дуже здивувала поведінка начальника, бо раніше він ніколи не пропонував їй сісти чи тим паче випити кави. Зазвичай Віктор викликав Валю до себе в кабінет, щоб віддати черговий наказ виконати якусь роботу.

— Ні, дякую, — Валя опустилася на стілець. — Про що ви хотіли поговорити?

Віктор проігнорував це запитання. Його погляд ковзнув по ніжках Валі, піднявся до краю спідниці сукні, що закінчувалася трохи вище колін і рушив далі — на груди. Дівчині стало дуже незатишно. Чого він так дивиться? Сукня ж навіть не має відкритого декольте і доходить майже до шиї! Яким би нестерпним начальником не був Віктор, але раніше він ніколи не дозволяв собі дивитися на Валю ось так. Дівчина не розуміла, що відбувається, але відчула непереборне бажання піти геть.

— Олександр Данилович збирає нараду керівників відділів, — промовив Віктор. — Потрібен детальний звіт з продажів за останні п’ять місяців. Зробиш?

— Звичайно. Які терміни виконання?

— Нарада завтра о десятій ранку. Я хочу отримати звіт о пів на десяту.

Валя відчула справжнє обурення. Схоже, що Віктор геть знахабнів, якщо просить виконати її такий величезний шмат роботи всього лише за один день. Дівчина вже збиралася сказати, що не встигне, але Віктор її випередив. 

— Знаю, роботи багато. Але… — він обійшов стілець Валі, зупинився за спиною дівчини та раптом торкнувся пальцями її розпущеного волосся. — Ти ж найкраща співробітниця мого відділу! Гадаю, встигнути можна…

Відчувши пальці Віктора на своєму волоссі, Валя підхопилася на ноги та відійшла від начальника вглиб кабінету. Що це? Віктор намагається... її звабити?! Якого біса?! Валя миттю забула про свій намір сказати, що може не встигнути зробити звіт. Зараз їй хотілося лише якомога швидше піти звідси.

— Я встигну! — Валя перевела подих. — Це… все?

— Ні, не все! — Віктор хитро усміхнувся, знову провівши поглядом по стрункій фігурі дівчини та облизав губи. — Тобі хіба не цікаво, з якого приводу нарада?

— Думаю, що справи керівництва мене не стосуються.

— Помиляєшся! — Віктор повільно підійшов до Валі, зупиняючись за крок від неї. — Олександр Данилович нарешті вирішив піти на пенсію. На завтрашній нараді він передасть керівництво компанією наступнику. Як гадаєш, кому саме?

— Гадаю, що кандидатура лише одна.

— Так, ти маєш рацію! Не знаю, навіщо Олександр Данилович попросив у керівників відділів всі ці звіти. Матвій і так в курсі всіх справ. А ще він вже давно визначився з кандидатурою на посаду свого першого заступника!

— То вас вже можна привітати? — серце Валі калатало з шаленою швидкістю, проте вона намагалася не показувати хвилювання.

— Мабуть, що так! Ти ж розумієш, що коли я стану першим заступником гендиректора, посада начальника відділу продажів звільниться? — Віктор підійшов до Валі впритул. — Ти чудова співробітниця, Валь! І дуже приваблива дівчина! Хочеш підвищення? Для цього потрібно зовсім небагато…