Глава 11.

Валя вийшла з ліфта та рушила коридором офісу до свого кабінету. Цієї ночі вона майже не спала. Нове повідомлення від аноніма викликало справжнє цунамі з набридливих думок, які сполохано натикалися одна на одну, породжуючи паніку. Валя так і не наважилася хоч щось відповісти. Від нестачі сну голова здавалася нестерпно важкою. Ще й ця погода! Дощ йшов всю ніч і припинився лише на світанку, зробивши повітря вогким та прозорим. Хіба це схоже на літо? Збираючись в офіс, Валя одягнула блузку молочного кольору та чорний костюм зі штанів і жакета. А на автобусній зупинці пошкодувала, що не надала перевагу светру. Ранок був холодним і вітряним, а через низькі щільні хмари на небі не проникав жоден промінчик сонця. 

Валя добряче змерзла, чекаючи свій автобус. Проте навіть пронизливий холод не змусив забути тривожні думки, які мучили її всю ніч. Віктор вже давно не працює в компанії, але звідки тоді анонім знає про зневажливе ставлення Микити до начальниці відділу продажів? Відповідь лише одна — в офісі є ще один шпигун. Микита не помилився у своїх підозрах. Але де тепер шукати зрадника? Валя почувалася абсолютно розгубленою і розуміла, що все більше заплутується в павутині чужих інтриг. Мозок наполегливо радив розповісти все босу. Микиті дійсно б не завадило знати про нову спробу аноніма домовитися з начальницею відділу продажів. Але як сказати про це босу, який тебе так ненавидить? 

— Привіт, Насть! — промовила Валя, побачивши у приймальні свою секретарку в темно-синіх штанах і легкому білому светрі. 

— Привіт, пані начальниця! — посміхнулася Настя. — Дарина щойно телефонувала. Матвій просить тебе зайти. Хіба ви не поговорили вчора?

— Ми домовилися попрацювати над планом продажів сьогодні зранку.

— Щось зачастила ти в кабінет Матвія, — хитро всміхнулася секретарка. — Тебе навіть Микита так часто не викликав. Уявляю, як зараз біситься Дарина!

— У мене з Матвієм суто робочі стосунки. Дарині немає про що хвилюватися.

Валя занесла сумку в кабінет, взяла необхідні папери та рушила до Матвія. Цікаво, що він їй скаже після вчорашнього? Дівчина увійшла в ліфт, натиснула кнопку потрібного поверху та замислилась. Може, варто розповісти про аноніма Матвію? На секунду ця думка здалася розумною, але вже за мить відступила перед дивним почуттям настороженості. Ні, Матвію казати не треба. Так, він син власника компанії і точно не захоче, щоб конкурент прибрав до рук справу його батька. Але… Чомусь Валя не могла змусити себе довіритися Матвію. Краще думати самій, має ж бути якийсь вихід!

Опинившись у приймальні Матвія, Валя побачила Дарину. Секретарка стояла спиною до дверей і обличчям до стелажа, тримаючи теку з документами. Світло-сіра сукня Дарини ледь прикривала сідниці, спокусливо підкреслюючи кожен вигин стрункого тіла дівчини. І як їй не соромно носити таке в офіс?

— Доброго ранку, Дарино! Матвій Олександрович у себе? — запитала Валя.

На її подив, секретарка навіть не озирнулася. Лише мовчки вказала рукою на кабінет боса. Валя підійшла до дверей, збираючись постукати. Проте її рука завмерла в повітрі, коли позаду почувся тихий схлип. Валя цілу секунду сумнівалася, як вчинити, проте все ж таки не змогла проігнорувати цей тихий звук. Дарина продовжувала стояти обличчям до стелажа, уважно розглядаючи вміст теки, яку тримала в руках. Валя повільно підійшла до дівчини ззаду.

— Дарино, у тебе все гаразд?

— Не твоє діло! — буркнула секретарка, знову схлипнувши. — Йди куди йшла!

— Ти ж чомусь плачеш. Матвій накричав?

— Та котися ти до дідька разом зі своїм Матвієм! — Дарина різко розвернулася і Валя побачила її заплакане обличчя. — Ненавиджу! Все через тебе! І що в тобі такого унікального?!

Секретарка раптом жбурнула теку з документами на свій стіл та кулею вилетіла з приймальні в коридор. Невже це дійсно та сама самовпевнена на незворушна Дарина, яку неможливо пройняти нічим? Валю здивувала така поведінка. Згадавши, що Матвій чекає, дівчина постукала у двері кабінету.

— Заходьте! — пролунав зсередини різкий чоловічий голос.

Валя відчинила двері та увійшла в кабінет. Матвій сидів за столом, але одразу підвівся, побачивши гостю. Сьогодні він був у чорних штанах та синій сорочці. А ще Валя помітила на його столі великий букет квітів. Опустивши очі, вона зачинила за собою двері та промовила:

— Доброго ранку, Матвію Олександровичу! Ви мене викликали?

— Привіт, красуне! — на обличчі Матвія з’явилася посмішка, він взяв букет та рушив назустріч дівчині. — Заходь! Це тобі!

Валя завмерла на місці, перелякано дивлячись на квіти. Ні, тільки не це! Не можна приймати залицяння Матвія! Треба ще раз рішуче сказати йому, що між ними нічого не буде!

— Матвію Олександровичу, — Валя наказала собі говорити впевнено та твердо. — Я ж вже сказала вчора і скажу знову. Нам з вами не варто…

— А я казав, що не здамся! — перебив Матвій, з викликом вдивляючись в її очі. — І це лише початок, Валь! Я покажу тобі зовсім іншого Матвія! Гарантую, що він тобі сподобається набагато більше.

— Матвію Олександровичу, ви ставите мене в дуже незручне становище.

— Ти звертаєшся до мене занадто офіційно! Називай мене просто Матвієм!

— Я звертатимусь до вас так само як і завжди, — Валю починала дратувати така нахабна наполегливість. — І я не візьму ці квіти! Між нами нічого не…