Глава 8. Микита

Побачивши Валю, яка увійшла через відчинені двері та нерішуче зупинилася в центрі кабінету, Микита різко злетів на ноги. Що це, міраж? Чи він спить і бачить сон? Попелюшка зникла з життя свого боса на цілих два тижні, не залишивши по собі нічого, окрім пекучого болю втрати. А позавчора він побачив свою кохану втікачку в обіймах іншого чоловіка. Усміхнену, неймовірно гарну та цілком щасливу. Після побаченого Микита повернувся додому та напився так, як не напивався ще жодного разу в житті. На ранок було страшенно погано. Проте навіть нестерпні симптоми жахливого похмілля не могли перекрити душевний біль, який роздирав серце зсередини. Попелюшка ніколи не кохала його. Саме тому і втекла без жодного пояснення.

На емоціях Микита майже забув, якою засмученою Валя була перед втечею. І навіть вирішив, що дівчина сумувала, бо не могла набратися сміливості сказати босу правду. Не мала сил зізнатися, що його почуття не взаємні. Звісно, ще зранку Попелюшка виглядала закоханою, але потім… Мабуть, усвідомила, що це не те і не захотіла продовжувати ці стосунки. Микита настільки часто прокручував у своїй голові цю думку, що зрештою вона почала здаватися йому цілком логічною. І як він не здогадався одразу? Йолоп, страждав через своє дурнувате кохання два тижні! І страждатиме ще невідомо скільки, бо почуття вперто не бажають зникати. Навіть після того, як він на власні очі побачив свою Попелюшку в обіймах іншого.

— Привіт, брате! — голос Матвія повернув Микиту в реальність. — Дивись, кого я тобі привів!

— Доброго ранку, Микито… Олексійовичу! — тихо промовила Валя, нерішуче зустрічаючи його погляд.

Від приємного і такого знайомого голосу дівчини серце Микити стислося з новою силою. Боляче, дуже! Чому кожне її слово нещадно б’є в самісіньку душу, змушуючи страждати? Треба опанувати себе, але як? Чому ж не можна просто вимкнути емоції та почуття або стерти спогади, які не бажаєш зберігати у своїй пам’яті? Чому Попелюшка тут? Навіщо повернулася?

— Доброго ранку, Валентино… Анатоліївно! — говорити теж було боляче і Микита міцно стиснув кулаки, але приховати роздратування повністю не зміг. — З якої радості ви раптом вирішили потішити нас своїм візитом?

Микита побачив, як сильно зблідла Валя від цих слів. Звісно, вона ж не знає, що йому відома правда! Мабуть, думала, що закоханий бос буде дуже щасливий від її повернення! Зрадіє настільки, що пробачить раптову втечу. Микита дійсно міг би багато чого пробачити коханій. Але тільки не брехню чи зраду!

— Микито, де твої гарні манери? — з докором запитав Матвій. — Ми з батьком їздили до Валі вчора та переконали її повернутися в офіс. Тому вона тут.

— Чому ти не сказав про це мені? — різко запитав Микита.

— Та якось не подумав, — знизав плечима Матвій. — Вважав, що ти точно зрадієш поверненню такої співробітниці. Ти ж сам призначив Валю на цю посаду! І завжди хвалив дівчину та казав, що довіряєш їй.

— Думаєш, я буду хвалити співробітницю, яка дозволила собі мовчки втекти з офісу на цілих два тижні, а потім вирішила повернутися та вдавати, що нічого не сталося?! — Микита промовив це підвищеним тоном, кинувши погляд на Валю.

— У мене були… особисті причини для такого вчинку, — Валя сміливо зустріла погляд боса, а її карі очі світилися холодною образою. — Я тут, бо мене просив про це Олександр Данилович. Якщо ви вважаєте, що мені не місце в офісі, Микито Олексійовичу… Я зараз же піду!

— Валь, навіть не думай! — сполохався Матвій, а потім перевів погляд на Микиту. — Брате, я чогось не розумію! Ти не радий, що ми нарешті можемо поставити на чолі відділу продажів людину, якій довіряємо?!

— А тепер я навіть не знаю, чи можна довірити Валентині Анатоліївні таку посаду? — Микита холодно поглянув на дівчину. — Раптом вона знову втече без жодного пояснення?

— Не втечу! — голос Валі пролунав настільки різко, що навіть Матвій з подивом перевів погляд на дівчину. — Я погодилася допомогти, тому залишуся… Звісно, якщо ви мене не звільните, Микито Олексійовичу!

Микита вдивлявся в карі очі Валі, які ще два тижні тому здавалися йому найгарнішими у світі, а зараз іскрилися холодом і… Болем? Ні, болю Валя точно не відчуває! Просто злиться, що її повернення не справило правильного ефекту на боса! Так, причина тільки в цьому! Що ж робити з нею? Хай там як вчинила Валя з його почуттями, але конкуренту вона не продасться ніколи. На Попелюшку можна покластися, вона чудовий фахівець. Відкинь емоції та думай головою, Микито! Валя дійсно ідеальна кандидатура на посаду начальниці відділу продажів. Розумний гендиректор без зайвих роздумів повернув би таку співробітницю в офіс. Але як бути з особистим? Чи зможе він працювати з дівчиною, яку так кохає? І яка зробила йому так боляче? Думай, пане бос! Чи готовий ти щодня бачити свою Попелюшку в офісі та розуміти, що вона вже ніколи не буде твоєю? Прокляття, чому ж так нестерпно болить?

Обличчя Валі зробилося ще білішим під суворим поглядом боса. Дівчина декілька секунд дивилася йому в очі, а потім опустила голову. Микита перевів подих. Заради інтересів бізнесу треба запхати свої почуття якомога далі. Було б величезною помилкою втратити віддану співробітницю, коли конкурент активно намагається нашкодити компанії. Попелюшку треба залишити в офісі. Але тепер стосунки з нею будуть лише офіційними. Микита розумів, що це єдиний вихід з ситуації. Треба одягнути маску холодної байдужості. Він більше ніколи не показуватиме цій дівчині своїх почуттів. І навіть якщо серце так само схвильовано тріпотить в грудях у присутності Валі, а в пам'яті досі живуть солодкі спогади про те, як добре їм було разом…