Глава 6.

Дощ швидко набрав силу, перетворившись на справжню зливу. Все місто огорнулося сірою завісою, а вулиці потонули під величезними калюжами, які швидко утворювалися на дорогах і тротуарах. Валя сиділа на передньому сидінні машини поруч з Ігорем і спостерігала за тим, як прозорі струмочки води жваво стікають по лобовому склу автівки. І як вона забула про його приїзд? Та й взагалі, не треба було погоджуватися, щоб Ігор привозив їй картоплю. Можна було б і на ринку купити. Валя почувалася дуже ніяково.

— Добре, що я по тебе приїхав! — промовив Ігор, зупиняючи авто на світлофорі та повертаючи голову до Валі. — Бачиш, який потоп на вулицях?

— Мені дуже незручно, що через мене тобі довелося кататися містом, — винувато посміхнулася Валя. — Вибач ще раз, що я забула.

— Та годі вже вибачатися! Ми ж з тобою з дитинства знаємо одне одного, Валь! — вигукнув Ігор. — Я так давно з тобою не спілкувався. Як у тебе справи?

— Та потихеньку, — Валя відвернулася, спостерігаючи за мокрими вулицями через вікно машини. — От вирішила роботу поміняти.

— Справді? А чому? Знайшла кращу вакансію?

— Та ні… Скоріше не порозумілася з новим босом, — Валя поглянула на Ігоря та вирішила змінити тему. — А у тебе як справи?

— Я так само працюю в поліції. Нещодавно отримав звання капітана.

— О, вітаю! — Валя щиро посміхнулася. — Пам’ятаю, що ти ще в дитинстві мріяв бути поліцейським. Хотів ловити поганців і саджати їх за ґрати.

— Мрія здійснилася! От тільки графік такий, що ні на що інше не вистачає часу. Дивом випросив у керівництва пару вихідних. Хоч батьків навідав!

— У тебе дуже непроста професія. Але завдяки тобі в місті менше злочинців.

— Я теж так собі кажу, коли вже немає сил працювати без вихідних, — засміявся Ігор. — Так і живу між роботою та нічним сном.

— А як же дівчата? — поцікавилася Валя.

— А що дівчата? — Ігор зітхнув. — Хіба ж хтось витримає такого кавалера, якому можуть посеред ночі зателефонувати та викликати на місце злочину?

— Це специфіка твоєї роботи. Але знаючи, яка ти чудова людина, особисто я б не вважала це перепоною для стосунків.

— Справді? — Ігор хитро примружив очі. — А от ти б погодилася зі мною зустрічатися?

— Я?! — питання застало Валю зненацька, тому вона розгубилася. — Ем… Ну, ти чудова людина, але… Ми з тобою скоріше гарні знайомі, ніж пара, тому…

— Так я і думав! — зареготав Ігор, розглядаючи збентежене обличчя дівчини. — Пробач за пряме питання, Валюш! Але я мусив перевірити.

— Що перевірити?

— Розумієш, твоя бабуся… Вона так старанно натякала мені, щоб я… був до тебе уважнішим. Казала, що ти б дуже зраділа, якби я тебе кудись запросив.

— Просто супер! — Валя роздратовано відчула, як червоніють щоки. — Бабуся за сватання взялася! Та ще й без мого відома!

— Не сердься на неї, — з посмішкою промовив Ігор. — Вона це зробила з добрими намірами. Просто трохи… перестаралася. Я мусив спитати, бо вже почав думати, що ти… трохи закохана в мене.

— Я?! Ні! Тобто…, — Валя важко перевела подих, подумки давши собі обіцянку серйозно поговорити з бабусею. — Ми з тобою завжди добре ладнали, але…

— Я зрозумів! Добре, що це так, бо я теж не закоханий в тебе, Валюш! Ти дуже хороша дівчина, але… Серцю не накажеш.

— Яка ж дурнувата ситуація! Вибач за бабусю! — Валі хотілося провалитися під землю від сорому. — Ігорю, ти справді дуже класний! І обов’язково знайдеш ту, для якої станеш єдиним у цілому світі! 

Ігор нічого не відповів, продовжуючи керувати автомобілем та маневрувати серед інших машин на мокрій дорозі. А ще через пару хвилин раптом промовив:

— Валь, можна я запитаю в тебе щось?

— Звісно, питай.

— Як ти вважаєш, якщо жінка мала невдалий досвід серйозних стосунків. Скільки часу їй потрібно, щоб… трохи отямитися та прийняти іншого чоловіка?

— Ем, я не знаю. А навіщо тобі?

— Та просто… — Ігор помітно зніяковів.

— Все залежить від того, чим у неї закінчилися попередні стосунки, — Валя зацікавлено поглянула на його обличчя. — Розкажи мені більше подробиць.

— Наприкінці весни у наш відділок прийшла дівчина, — Ігор важко зітхнув. — Гарна та тендітна, наче янгол, а на руках маленький хлопчик, не більше року. Я спочатку подумав, що вона до когось зі знайомих прийшла. І ще здивувався, що на вулиці тепло, а вона в кардигані. Запитав, кого шукає. Хотів провести, щоб не блукала коридорами з дитиною на руках. А янгол раптом починає плакати, саджає дитину на стільчик, знімає кардиган, а там… Всі руки в синцях! І на шиї теж є…

— О, Господи! — Валя зітхнула.

— Виявилося, що вона прийшла писати заяву на чоловіка. Каже, що довго терпіла. Але боїться, що дитина залишиться без матері, бо той поганець звіріє щоразу як нап’ється.

— Вона сподобалась тобі? — тихо запитала Валя.

— Дуже, — Ігор міцно стиснув руками кермо. — Був суд, той мерзотник отримав заборону наближатися до неї та дитини. Вона документи на розлучення подала…