Глава 5. Микита

Микита на секунду відірвався від таблиць та втомлено потер пальцями очі. Щоб одночасно вести власний бізнес, керувати компанією дядька та ще й виконувати обов’язки начальника відділу продажів, доводиться приїздити в офіс навіть у неділю. А потім ще їхати на свою фірму, щоб все встигнути! Останні два тижні були неймовірно важкими, але Микита не хотів нікого брати на посаду Валі. По-перше, він нікому не довіряв так, як Попелюшці. А по-друге, Микита був впевнений, що поверне втікачку. Для цього достатньо лише побачити її та гарненько розпитати.

— Добре, що ти тут! — пролунав біля дверей кабінету чоловічий голос.

Микита різко прибрав пальці від очей і побачив на порозі кабінету усміхненого Матвія в джинсах та чорній футболці. І що він тут забув у вихідний? Микита відчув роздратування. Справ і так по горло, ще Матвія бракувало!

— Привіт, брате! — Микита підвівся на ноги та потиснув руку Матвія, який простягнув йому долоню для привітання. — Що ти робиш в офісі у неділю?

— Тебе шукаю! — спокійно промовив Матвій, опускаючись на стілець навпроти. — Є розмова! Треба щось вирішувати з посадою начальника відділу продажів.

— Поки що я сам займатимусь відділом продажів, — Микита знову сів за стіл.

— Ти не можеш встигати всюди сам. Треба призначити керівника.

— Цікаво, де ми його візьмемо?! Маєш кандидата?

— Оберемо когось зі штату і будемо спостерігати. Якщо помітимо щось підозріле, одразу втрутимося.

— А якщо не помітимо? Тобі мало Віктора? Він лише створював видимість, що продажі впали, а інший шпигун може зробити так, що вони дійсно впадуть. Поки що я сам вестиму відділ продажів, — намагаючись приховати роздратування, Микита встав та підійшов до вікна, спостерігаючи за сірими хмарами на небі.

— Не думав, що колись скажу це, але… — Матвій на секунду замовк. — Валя зараз нам би дуже згодилася. Як гадаєш, чому вона пішла?

— Не знаю, — Микита вимовив це трохи різкіше, ніж хотів.

— Ти так заступався за неї. Та й вона завжди дивилася на тебе якось… Не так, як на інших. Якби я погано знав тебе, брате, то подумав би, що між тобою і Валею таємний роман. Скажи чесно… Може у вас дійсно щось було?

— Тебе це не стосується, — Микита намагався не показувати, наскільки близько до істини опинився Матвій у своєму припущенні. — Ти б краще зі своїм службовим романом розібрався. Що вирішив з Дариною?

— Поки що не звільнятиму її. Зараз ризиковано міняти секретарку.

— А не боїшся, що твоя Дарина піде до конкурента, щоб помститися тобі за відсутність почуттів?

— Дарина закохана в мене і ніколи не зробить такого. Бо знає, що тоді вона втратить мене назавжди. До того ж я трохи… змінив своє ставлення до неї, — Матвій усміхнувся. — Ти помітив, що моя секретарка вже не заграє до тебе?

Микита дійсно помітив, що Дарина різко припинила фліртувати з ним. Але приписував це тому, що дівчина нарешті зрозуміла марність своїх спроб привернути увагу боса. Зрозумівши справжню причину, Микита став похмурим і поглянув на Матвія. Дарина зовсім не невинна дівчинка, але… Вона теж не заслуговує на брехню.

— Чого дивишся? — знизав плечима Матвій. — Так, зараз я дуже ніжний з Дариною. Мабуть, вона знову вважає, що зможе закохати мене в себе. Нехай так і думає… Принаймні доки ми шукаємо шпигунів. Та і я не скаржуся. Ця дівчина завжди була неперевершеною в ліжку!

— Матвію, це підло з твого боку! — суворо промовив Микита. — Ти даєш примарну надію закоханій в тебе жінці, нехтуючи її почуттями. Так не можна!

— Я ніколи не казав Дарині, що маю до неї почуття.

— Але поводишся наче закоханий! Не муч дівчину!

— Тебе це не обходить! — Матвій підвівся на ноги. — Я не втручаюся у твоє особисте життя! І ти в моє не лізь. Краще думай про відділ продажів!

Микита простежив поглядом за молодшим братом, який спокійно вийшов з кабінету, зникаючи за дверима приймальні. Як же Матвій жахливо поводиться з жінками! Шкода Дарину, але втручатися в цю історію Микита не збирався. Навряд чи дівчина настільки наївна, щоб сліпо довіряти Матвію. Швидше за все вона чудово все розуміє. Але не може покинути боса, бо закохана. Микита по собі знав, наскільки важко контролювати себе в такому стані.

Розібравшись зі справами в компанії дядька, Микита рушив на свою фірму. Добре, що у неділю офіс зовсім порожній — ніхто не відволікає від роботи. Опинившись у своєму кабінеті, Микита причинив двері, сів за стіл та увімкнув комп’ютер. День повільно наближався до вечора, а небо на вулиці стало ще похмурішим. Микита з головою поринув у роботу, переставши звертати увагу на час. О пів на восьму у двері кабінету тихо постукали.

— Хто там? Заходьте! — промовив Микита.

Двері відчинилися і на порозі з’явився молодий чоловік у блакитних джинсах і синій футболці. Гість мав світло-коричневе волосся, веселі чорні очі та міцну статуру.

— Так і думав, що знайду тебе тут! — чоловік посміхнувся, провівши долонею по підборіддю, прикрашеному короткою щетиною. — Привіт!

— Стас! — Микита посміхнувся та вийшов назустріч другу, потискаючи його руку. — Привіт! Радий тебе бачити!

— Скажи, ти вирішив перейти на цілодобовий графік роботи? — випустивши руку Микити, Стас підійшов до його столу та присів на краєчок, зазираючи до монітора. — Так, що тут у нас? Оу, стратегія розвитку! Ти дійсно хочеш витратити на неї такий чудовий недільний вечір?!