Глава 1.

Спекотний літній день минув, а тихий вечір нарешті подарував ковток свіжої прохолоди. Розпечене червоне сонце вже наполовину сховалося за обрієм, але до справжніх сутінків ще не менше години. Валя повільно крокувала вузькою ґрунтовою дорогою, що йшла через поле, милуючись тим, як останні промені сонця пробираються через стеблинки зелених трав. Тиша, спокій, літо і чудовий вечір, сповнений ароматами духмяних польових квітів і співом невгамовних цвіркунів. Десь там, за цими полями, шумне місто з купою яскравих вогнів. Але тут неначе потрапляєш в зовсім інший світ. Вечір дихає ніжністю, а глибоке небо над головою так і манить помилуватися останніми рожевими відблисками сонця на легких хмарках. Так хочеться забрати хоч частинку цього спокою, що панує навколо. Сховати його всередині себе, щоб хоч ненадовго позбутися болючих спогадів і важких думок. Валя тихо зітхнула. Скільки ще потрібно часу, щоб повернутися до нормального життя? Мабуть, вона ніколи не зможе забути Микиту. Але невже не можна привчити себе реагувати на спогади про нього спокійно, щоб не стискалося так боляче серце, а до очей не підступали сльози?

Валя поглянула на вогняний шар сонця, що швидко опускався за обрій та подумала, що час повертатися. Рідні будуть хвилюватися, а вона навіть телефон з собою не взяла. Дівчина зупинилася та повільно рушила у зворотному напрямку, продовжуючи милуватися навколишнім пейзажем. Тепер сонце було позаду Валі, лагідно цілуючи її відкриті плечі, що визирали з-під короткого літнього сарафана. Ці обережні дотики останніх сонячних променів викликають спогад про зовсім інші поцілунки… Лагідні та неймовірно ніжні, від яких все тіло вкривається мурашками. Микита завжди цілував її саме так і Валя досі відчувала сліди від його дотиків на своїй шкірі. Тіло досі пам’ятало теплі обійми боса, в яких вона щоразу мліла від задоволення. Невже тепер ніколи не вдасться забути все це?

Валя з Мар’яною вже понад тиждень жили у бабусі з дідусем. Галина Григорівна та Іван Гаврилович дуже зраділи, коли дівчата оголосили, що деякий час житимуть в селі. Звісно, Валя не стала розповідати стареньким про все, що трапилося у неї з Микитою. Проте сказала, що звільнилася з роботи за власним бажанням, бо втомилася від шалених навантажень та нахабного молодого керівництва, яке полюбляло мотати нерви своїх підлеглих. Галина Григорівна та Іван Гаврилович підтримали рішення онуки та порадили Валі погостювати у них хоча б до кінця літа, щоб трохи відпочити та набратися сил. Проте сама дівчина розуміла, що не може собі дозволити такого довгого відпочинку. Кредит за навчання Мар’яни сам себе не виплатить, тож скоро треба буде повертатися до міста та шукати нову роботу.

Покидаючи столицю разом із сестрою, Валя заїхала до салону мобільного зв’язку та купила нову сім-карту. Старий номер довелося вимкнути, але дівчина все ж таки вирішила його зберегти. Навряд чи Микита телефонуватиме, але… Може зателефонувати хтось з офісу. Наприклад, Настя. Валя шкодувала, що не мала змоги нормально попрощатися з секретаркою і подругою, але розмовляти з нею зараз була не готова. Настя обов’язково почне розпитувати. А Валя поки що не придумала, як пояснити свою втечу. Проте зателефонувати Насті все ж таки доведеться. Треба ж якось забрати свою трудову книжку з відділу кадрів. Йти в офіс самостійно Валя не мала жодного бажання. Хоч і розуміла, що навряд чи зустріне там Микиту. Мабуть, після викриття зрадника Олександр Данилович одразу передав керівництво Матвію. Микита отримав змогу повернутися до свого бізнесу і нарешті забути про закохану в нього підлеглу, яку використав для досягнення мети. Так, Валю, звикни нарешті до цієї думки та привчи себе реагувати на неї спокійно. Бос використав тебе, не було в нього ніяких почуттів. А ти повірила, як наївна дурепа! Але як же щиро звучало його зізнання у коханні! Якби Валя сама не чула тієї телефонної розмови, то точно повірила б, що Микита дійсно її кохає. Але все це було для нього лише частиною плану. Мабуть, роки у великому бізнесі навчили Микиту вміло ховати емоції та впевнено говорити про те, чого насправді немає.

Хвилин за двадцять Валя побачила за високою зеленою травою перші дахи будиночків. Скоро вона буде вдома. Треба ховати сум, щоб бабуся з дідусем не помітили. Вони й так вже починають здогадуватися, що її щось тривожить. Навіщо хвилювати стареньких? Давати волю емоціям можна лише наодинці з собою… а ще поруч із Мар’яною. Бо лише сестрі Валя розповіла абсолютно все. Вислухавши її розповідь, Мар’яна страшенно розлютилася та вигукнула, що просто зобов’язана навідатися до Микити та гарненько покарати його за такий нахабний обман. Проте Валя рішуче заборонила сестрі це робити. Краще забути боса і зосередитися на початку нового життя. Проте Мар’яна все одно постійно бурчала, що не можна залишати Микиту без покарання.

Валя вже дійшла до кінця поля. За ним починалася звичайна сільська вулиця, яка йшла поміж будиночків, розташованих за невеликими дерев’яними парканами. Вечір вже закутав все навколо в легкі теплі сутінки, але Валя все одно побачила попереду себе Мар’яну, яка не поспішаючи йшла їй назустріч.

— От скажи, тебе не вчили брати з собою телефон?! — буркнула дівчина, опиняючись біля Валі. — Сонце вже майже сіло, а ти десь ходиш! 

— Пробач, я не подумала про телефон, — посміхнулася Валя. — А ти чому відійшла так далеко від дому? Лише два тижні минуло після операції, тобі ще рано багато ходити!

— Дурниці, я почуваюся чудово! Звісно, сильно не побігаєш, але… — промовивши це Мар’яна перевела подих і притиснула долоню до правого боку.

— Болить?

— Ні, просто тягне… І коли вже цей шрам повністю загоїться? Клятий апендицит! Все літо тепер коту під хвіст! На роботу піти не можна, на пляж теж!