Епілог

Сонце лагідно світило над містом, освітлюючи простір навколо. Це був той день, який я уявляла в своїх найсміливіших мріях — день нашого весілля. Я стояла перед дзеркалом, вдивляючись у своє відображення. Біла сукня облягала мою фігуру, мереживні деталі переливалися у світлі, а фата м'яко спускалася на плечі. Кожен штрих нагадував мені, наскільки далеко я пройшла, і як багато я здобула завдяки нашій любові.

У повітрі панувала атмосфера радості. Я чула сміх друзів та рідних, які вже зібралися в залі. Серце билося частіше, відчуваючи трепет очікування. Це був наш особливий день, день, коли я обіцяла вірність і кохання Денису, людини, яка стала моєю опорою у найтемніші часи.

Коли я нарешті вийшла до залу, все завмерло. Денис, стоячи на підмостках, був безсумнівно найчарівнішим чоловіком у світі. Його погляд спинився на мені, і я побачила в його очах безмежну любов та гордість. Як тільки я підійшла ближче, він усміхнувся, а серце моє розцвіло, наче весняна квітка.

Коли ми взялися за руки, все інше зникло. Зал був заповнений усмішками, але для мене існував лише Денис. Відчуття, що ми нарешті разом, наповнювало мою душу теплом.

Священик почав проголошувати слова обітниць. Кожне слово звучало як мелодія, що відлунювала в серці. Я обіцяла любити його в радості й у горі, в здоров’ї та в хворобі, підтримувати його у всьому, що ми робимо разом. Денис відповідав мені з такою ж пристрастю, з такою ж відданістю.

Коли прийшов час обмінятися обручками, я відчула, як наші серця з’єднуються в єдине ціле. Його дотик на моїй шкірі був ніжним і впевненим. А поцілунок закріпив святу обітницю нашої любові, яка назавжди пов’яже нас, незалежно від того, що чекає на нас попереду.

Після всіх урочистостей ми вийшли на вулицю, де нас чекали рідні та друзі, готові святкувати разом із нами. Над головою здіймалися кольорові повітряні кулі, а квіти, що розкинулися навколо, символізували новий початок нашого спільного життя.

Денис ніжно обняв мене і прошепотів:

— Це лише початок, Інно. Наше найкраще ще попереду.

Його слова наповнили моє серце вірою в те, що ми разом здолаємо будь-які труднощі.

Я подивилася на нього, і в моїх очах блищали сльози щастя.

— Я кохаю тебе.

— І я тебе кохаю, сонечко.

У той момент, коли наші губи знову з'єдналися в ніжному поцілунку, я зрозуміла, що все, що сталося, було варте кожної сльози, кожного випробування. Ми були разом, і це було найдивовижніше в світі.

***КІНЕЦЬ***

Уляся Смольська. "Бос для двох" 08.11. 2024

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО АВТОРА:

Дякую кожному, хто долучився до книги в момент її написання і підтримував мене коментарями. Ваша активність додавала мені позитиву, наснаги і впевненості, що книга вам цікава) Дівчатка, люблю вас!

Окремо хочу сказати дякую тим читачам, хто читає і не коментує. Ви мої любі мовчуни) Дякую, що ви є!

Щиро дякую всім, хто провів час з нашими героями, не такими ідеальним і зі своїми "мухами" в голові, але від цього не менш цікавими) Обіймаю і бажаю хорошого настрою кожному моєму читачу, а також принагідно запрошую до моєї новинки:

"ОБИРАЮ КОХАННЯ"

Люблю тебе, мій читачу!

З повагою, Уляся