Глава 32

Денис переконав мене повернутися на роботу. Я довго вагалася, не була впевнена, чи зможу знову увійти в те середовище, де здавалося, що все проти мене. Але Денис знайшов правильні слова, запевнив, що тепер усе буде інакше, і що я не повинна тікати від труднощів. Урешті-решт я погодилася, хоча всередині мене ще залишалися сумніви.

Дорогою до офісу в мене стояв клубок в горлі. Я не знала, чого чекати і чи варто було взагалі знову вступати в цей світ інтриг і недомовок. Але водночас я розуміла, що цей момент — випробування для мене. Якщо я зараз не візьму ситуацію під контроль, то назавжди залишуся в тіні минулого.

Коли я приїхала, то одразу спіймала на собі купу поглядів. Кожен, кого я зустрічала, дивився на мене так, ніби я була головною героїнею чергового пліткового шоу. Я помічала косі погляди, шепіт за спиною, і навіть відверту зневагу. Офіс буквально був просякнутий плітками, і в повітрі відчувався якийсь гнітючий дух інтриг. Здавалося, що всі знали більше про мене, ніж я сама. І це відчуття бентежило.

Я дізналася, що Денис звільнив маму та Аллу Олегівну. Це було неочікувано. Хоча я й знала, що матір свідомо пішла на інтриги і обман, все одно гірко було усвідомлювати, що це була моя мати. Її підступність призвела до краху не тільки наших стосунків, але й її кар'єри. Що ж до Алли Олегівни, вона завжди була очима і руками матері, але мене це звільнення взагалі не бентежило. Раніше треба було піти на  радикальні дії і звільнити їх обох.

Серед працівників ширилися чутки, і всі говорили про зміну влади в компанії. Багато хто бачив мене як нову мішень, інші — як супротивника. Я знала, що повернути довіру і авторитет буде непросто.

Але найважче для мене було прийняти правду про свою матір. Я боролася з власними почуттями, намагаючись зрозуміти, як жінка, яка повинна була любити і підтримувати мене, могла так холоднокровно зруйнувати моє життя. Вона не просто обманула Дениса і намагалася нашкодити йому, вона зрадила мене.

Десь у глибині душі мені все ще хотілося вірити, що вона мала причини, що, можливо, це все було якоюсь прикрою помилкою. Але з кожним днем я більше усвідомлювала, що не можна бути слабкою перед тим, хто готовий знищити твоє життя заради власних амбіцій. Мама не думала про мене як про доньку — я була для неї суперницею, і вона не збиралася програвати.

Ці думки краяли серце, але водночас давали зрозуміти, що я більше не дозволю собі бути жертвою і що мені потрібно боротися за своє майбутнє. Я вирішила не бути слабкою, не дозволяти минулому зруйнувати мої плани. Мама зробила свій вибір, а я зробила свій — жити своїм життям і йти вперед…

Не встигла я й кліпнути, як двері різко відчинилися і на порозі з’явилася мама. Легка на помині… Тільки-но думала про неї. Її очі горіли люттю, вона важко дихала, а волосся, зазвичай гарно вкладене, сьогодні стирчало на всі боки.

Вона влетіла в мій кабінет, мов тайфун. Я напружилася, бо було ясно: зараз буде капець і все може закінчитися чимось жахливим. Серце стислося — я знала, що вона прийшла сюди не з добрими намірами.

— Ти… ти зруйнувала моє життя! — почала вона кричати, ще навіть не наблизившись до мене. Її голос лунав на весь офіс, і я була впевнена, що колеги за дверима завмерли, слухаючи кожне слово.

— Через тебе я втратила роботу! — продовжувала вона, різко наближаючись. — Через тебе я втратила свій статус, чоловіка, свою кар’єру!

Я намагалася не піддаватися паніці. Її злість лякала мене, але я вдавала спокійну.

— Ти завжди була перешкодою! — кричала вона, підходячи ще ближче, нахиляючись прямо до мого обличчя. — Ти зі своєю слабкістю, своїми безглуздими почуттями, все це через тебе! Ти забрала в мене все, що мало значення!

Я глибоко вдихнула, заспокоюючись. У мене не було жодного бажання вступати з нею в суперечку, але я вже більше не могла мовчати.

— Ти не бачиш правди, — промовила я стримано. — Я не руйнувала твоє життя. Це ти сама зробила.

Але вона мене не чула. Лють поглинула її, очі палали, коли вона шепотіла:

— Я проклинаю тебе. Я зроблю все, щоб ти була нещасною. Ти ніколи не знайдеш щастя. Ти заплатиш за це все. Я зруйную твою репутацію, знищу твоє життя. Побачиш, це ще не кінець.

Її слова вразили мене немов блискавкою.

— Мамо, — сказала я, нарешті підвівшись і подивившись їй прямо в очі. — Я більше не боюся тебе. Ти не зруйнуєш мене, як би не намагалася.

Рідне обличчя перекосилося від гніву.

— Ах ти ж погань! — викрикнула вона і пекучий ляпас обпік мені щоку.

— Можеш мене хоч вбити, але я тебе не боюся, — промовила я з викликом. Вперше за все життя я відчула, що більше не дозволю їй знищувати мене. — Щоб ти не зробила, ти вже програла.

Мама стояла переді мною, задихаючись від злості, її пальці стискалися в кулаки, але я не відступала. Колись її гнів би паралізував мене, але зараз усе було інакше. Я вже не та налякана дівчинка, яка боялася її.

— Ти завжди була слабкою, — прошипіла вона. — Ти ніколи не зрозумієш, що таке справжня сила.

Я подивилася на неї, і вперше мені стало шкода її. Шкода, що вона не побачила в мені ні любові, ні підтримки, ні сили — лише конкуренцію. Це була її трагедія, а не моя.

— Справжня сила — не в тому, щоб руйнувати, мамо, — спокійно відповіла я. — А в тому, щоб будувати. Ти обрала зруйнувати своє життя, але я не дам тобі зруйнувати моє.

Вона виглядала приголомшеною, ніби ці слова вибили ґрунт з-під її ніг. Але потім її очі звузилися, і вона різко відсахнулася, наче мене більше не існувало.

— Ненавиджу тебе, — прошипіла вона. — Ти з народження псувала мені життя.

— Можливо, — спокійно відповіла я. — Але тепер це вже не має значення.

Вона різко розвернулася і вибігла з офісу, грюкнувши дверима. Її постать зникла за дверима, залишивши після себе тільки важкий запах конфлікту. Я стояла кілька секунд на місці, відчуваючи, як кімната знову наповнилася тишею.

Серце калатало, але я знала, що зробила правильно.