Глава 30

— Дякую, Тарасе, — сказала я, спираючись ліктями на край столу. Усередині мене все ще вирували емоції, але трохи полегшало від того, що хоч одна частина цієї складної мозаїки прояснилася. — Я тепер твоя боржниця.

Тарас всміхнувся, хитнувши головою, його очі спалахнули легким блиском грайливості.

— Та годі, Інно, — сказав він, легенько змахнувши рукою. — Мені нічого не треба. Хіба що... якщо ти не проти, я ще трохи порозважаюся з твоєю мамою. Маю визнати, вона досить цікава жінка.

Я підняла брови, дивлячись на нього із легкою недовірою. Було важко зрозуміти, чи він серйозно, чи це черговий жарт. Та, чесно кажучи, мені було байдуже.

— Роби, що хочеш, — відповіла я, відвернувшись, — тільки без подробиць.

Тарас засміявся тихим, низьким сміхом, кивнув, і його усмішка стала ще ширшою.

— Добре, без подробиць. Як скажеш, — мовив він, підводячись. — Дякую за чай.

Ми попрощалися, і я зачинила за ним двері з дивним відчуттям полегшення. Здавалося, що нарешті хоч якась частина цього безладу почала розв'язуватися. Але водночас в голові все змішалося в один клубок: мамине фальшиве зізнання, обман з вагітністю, Тарасові стосунки з нею… Мозок буквально ледь не вибухав від цієї надмірної інформації.

Я сіла на диван, притиснувши долоні до скронь, намагаючись обдумати все почуте. Тарасова розповідь змінила все. Чи могла я настільки помилитися в оцінці ситуації? І якщо так, то чому ж тоді Денис мовчав? Чому він дозволив, щоб усе зайшло так далеко?

Я безперервно крутила ці питання в голові, занурюючись у власні переживання. Емоції, немов потужна хвиля, змінювали одна одну: злість на маму, на себе, розчарування в Денисові й водночас… надія, яка зароджувалася десь глибоко в моїй душі, хоч я й намагалася її придушити.

Але мої думки раптово перервав стукіт у двері. Сильний і наполегливий, ніби хтось був дуже рішуче налаштований. Я подумала, що це знову Тарас — можливо, щось забув або вирішив пожартувати.

Підвівшись, я пішла до дверей і, не замислюючись, відчинила їх.

— Ти щось забув?

Але на порозі стояв не Тарас. Серце зробило кульбіт, коли я зустрілася очима з Денисом. Його обличчя було напруженим, і він виглядав так, ніби вже якийсь час шукав мене.

— Нам треба поговорити, — промовив він серйозним голосом. Без запитань зайшов до квартири і я мовчи зачинила за ним двері.

Завмерла на порозі, в той час як хвиля емоцій накотилася на мене з новою силою.

— Чому ти зникла, Інно? — його голос був сповнений тривоги, і я побачила, як в його очах промайнув відчай. — Чому я не міг до тебе додзвонитися? Чому ти заблокувала мене? І, зрештою, чому ти звільнилася?

Денис стояв переді мною, його обличчя відображало щире здивування і тривогу. Я не знала, що сказати. Всі ті дні, коли я ховалася від світу, намагаючись загоїти рани, які він залишив, і відновити розбиті шматочки себе, тепер здавалися марними. Його питання лунали в моїй голові, а я відчувала тільки втому і порожнечу.

Я пройшла у кімнату, сіла на диван, уникаючи його погляду. У мене не було сил дивитися йому в очі. Всі слова, які я раніше хотіла йому сказати, наче випарувалися.

— Чому? — наполягав Денис, його голос став м'якшим, але в ньому відчувалася непохитна рішучість дізнатися правду. Він наблизився, сідаючи поруч, і я відчула його присутність дуже близько. — Що сталося, Інно? Я не розумію…

— Ти ніколи не зрозумієш… — промовила я тихо, відчуваючи, як злість і біль піднімаються всередині мене, але не мали сили вирватися назовні.

Денис зітхнув і провів рукою по волоссю, намагаючись зберегти спокій.

— Поясни мені, будь ласка, — його голос звучав лагідно, але в ньому відчувалася настирливість. — Я готовий вислухати все, що ти скажеш. Тільки скажи правду.

Я подивилася на нього. Було важко говорити, але я знала, що більше не можу тримати це в собі.

— Я розмовляла з мамою, — тихо почала я, згадуючи той день, коли вона прийшла до мене в кафе з новиною, яка мене розбила. — Вона сказала… що вагітна від тебе.

Денис приголомшено втупився в мене. Його обличчя стало блідим, і я побачила, як він ошелешив.

— Що?! — ледь видихнув він, не вірячи своїм вухам. — Вагітна? Від мене?

— Так, — продовжила я, намагаючись залишатися спокійною, хоча серце билося швидше. — Вона показала мені тест. Дві смужки. І сказала, що тепер у вас буде сім'я, і я повинна залишити тебе в спокої.

Денис виглядав шокованим. Його очі наповнилися нерозумінням, і він кілька разів провів рукою по обличчю, наче намагаючись зрозуміти, що я щойно сказала.

— Це… це просто неможливо, — він важко вдихнув, а потім подивився на мене, ніби сподівався, що це якась жарт або непорозуміння. — Інно, це якась помилка. Я не знаю, навіщо вона це сказала, але це не правда. Ми з нею навіть не бачилися всі ці дні.

— Не правда? — мої губи здригнулися, і я відчула, як сльози підступають до очей. — Денисе, вона показала тест! Я бачила його власними очима. Як це може бути неправдою?

Денис встав з дивана і почав нервово ходити по кімнаті, його обличчя було наповнене розгубленістю і гнівом.

— Я розумію, що вона задумала, — промовив він нарешті, зупинившись переді мною. — Але слухай мене. Між нами нічого не було. Крім того, твоя мати намагалася втягнути мене у фінансову аферу.

— Яку ще аферу? — мої брови злетіли догори від здивування. Все це було занадто. Спочатку вагітність, тепер фінансова афера. Як це все зв'язати до купи?

— Вона намагалася вивести великі гроші з фірми, — пояснив Денис, стискаючи кулаки. — Вона хотіла передати їх нашим конкурентам. Я підозрював це давно, але не мав прямих доказів.

Моя свідомість не могла цього усвідомити. Моя мати? Аферистка?

— Оксана використовувала наші стосунки, щоб отримати доступ до фінансових даних компанії, — продовжував він. — Вона знала, що я довіряю їй, і скористалася цим.

— Це якийсь кошмар, — промовила я тихо, наче не вірила в реальність того, що чула. — Як вона могла таке зробити?