Глава 29

Коли я відчинила двері й побачила Тараса, хвиля роздратування миттєво накрила мене. Я була не в тому стані, щоб вести милі розмови, а тим більше з ним. На моєму обличчі, мабуть, не було жодної теплої емоції. Я навіть не намагалася приховати своє обурення.

— Чого ти приперся? — мій голос був холодним і сухим. У мене не було ні сил, ні бажання бути люб’язною чи милою.

Тарас здивовано дивився на мене, мов не розумів, що взагалі відбувається. Його брови злегка піднялися, і він мовчав кілька секунд, напевно, намагаючись збагнути, що сталося. Він явно не очікував такого прийому.

— Ти... просто зникла, — нарешті пробурмотів він. — Ніхто не знає, де ти, ти не відповідала на дзвінки.... Я почав хвилюватися.

Відповіді на дзвінки — це найменше, що могло б мене зараз турбувати, але Тарас, очевидно, не міг збагнути, що в мене на душі. Я видихнула і зробила крок убік, вказуючи йому на двері, запрошуючи зайти. Хоч мені зовсім не хотілося його бачити, щось змусило мене погодитися на цю розмову. Я подумала, що, можливо, він зможе пролити трохи світла на те, що відбувається. І хоча це здавалося мені дурним, у глибині душі я, мабуть, ще сподівалася, що все не так жахливо, як здавалося на перший погляд.

Ми мовчки пройшли на кухню. Я автоматично поставила чайник на плиту, аби зробити чай. Це був майже рефлекторний жест — щось робити руками, щоб відволікти себе від важких думок. Тарас сів за стіл, а я взяла чашки, щоб зробити чай. Мовчання між нами висіло в повітрі, як важка завіса. Я не знала, з чого почати. Коли чайник закипів, я розлила окріп по чашках і нарешті вирішила, що тягнути більше немає сенсу відкладати цю розмову.

— Вона вагітна, — почала я, опускаючи погляд у чашку. Мої пальці нервово крутили ложечку, хоча я знала, що цукор вже розмішаний.

Тарас нахмурився, але нічого не сказав, чекаючи продовження.

— Моя мати, — уточнила я, все ще не підіймаючи очей. — Вона сказала, що вагітна від Дениса. І навіть показала тест із двома смужками.

Я помітила, як його погляд змінився, але не змогла прочитати в ньому нічого конкретного — лише здивування і напруженість.

— Тому можеш уже не виконувати моє прохання, — додала я, зустрічаючи його погляд і стискаючи чашку в руках. — Не треба зваблювати мою матір. Я більше не буду боротися за зрадника і брехуна. Нехай він залишається з нею, якщо вже вони вирішили разом будувати сім’ю.

Тарас нахилився вперед і поставив чашку на стіл. Його очі зосереджено дивилися прямо на мене.

— Пізно, — сказав він впевнено. Навіть хмикнув. 

— Що ти маєш на увазі? — запитала я, відчуваючи, як мій голос стає тонким і трохи тремтячим.

— Я вже зробив те, що ти просила, — сказав він, дивлячись прямо на мене. — А ще…

Тарас подивився на мене ще кілька секунд, ніби перевіряючи, чи дійсно він хоче сказати те, що збирається.

— Я маю підтвердження, що вона не вагітна.

Серце завмерло на мить. Його слова потонули у повітрі, і я відчула, як важкість їх значення тягне мене вниз. Мені не почулося? Руки більше не тримали чашку. Я не могла відвести погляду від його обличчя. Серце знову забилося, і я вже не могла приховати своє здивування. Що? Не вагітна?

— Що? — промовила я, не розуміючи, що відбувається.

Тарас кивнув і продовжив:

— Її вагітність — це фальшивка, Інно. Брехня. Позавчора у нас була близькість... ну, ти розумієш, про що я, — він зам’явся, але продовжив, — так ось, це було під час її "особливих жіночих днів".

Тіло напружилося. Я почувалася так, ніби мене вдарили. Слова, які я тільки що почула, рвали мене на частини.

Очі широко розкрилися, і я застигла від шоку. Все, що я думала, все, що я відчувала останні дні, виявилося лише ілюзією, побудованою на брехні і маніпуляціях.

— Тобто, вона використала цей трюк, щоб змусити мене піти? — моє питання висіло в повітрі, хоча відповідь вже була очевидною.

— Я впевнений, що так, — сказав Тарас. — Вона знала, що ти не зможеш витримати цієї новини. Це був спосіб змусити тебе зникнути з життя Дениса і дати їм шанс на "сім’ю". Але насправді нічого такого немає. Вони не разом. І ніколи не були. 

Я майже не могла дихати. Брехня. Зрада. Маніпуляція. Я відчувала, що всі ці емоції тиснуть на мене, душать, і не знала, як із цим впоратися.

— Вона знала, що я не витримаю новини про вагітність. Вона знала. Знала, що я саме так зреагую. Знала, що я піду від Дениса…

Я відчувала, як в мені наростає обурення, злість і глибоке розчарування. Мене просто використали, обманули, маніпулювали мною, і я дозволила це зробити.

Я сиділа, приголомшена почутим, відчуваючи, як емоції переповнюють мене. Усередині все клекотіло, але замість того, щоб вибухнути, я відчула порожнечу. Мовчанка затягнулася, і я навіть не знала, як реагувати на слова Тараса. Все, що я будувала у своїй голові останні дні, виявилося хибним. Розуміння ситуації було зруйноване дощенту.

— Дякую тобі, Тарасе, — нарешті сказала я, піднімаючи на нього погляд. Мій голос звучав глухо, якби з іншого світу. — Але це нічого не змінює. Все скінчено.

— Інно, ти не можеш так просто здатися, — сказав він рішуче, проте лагідно. — Я розумію, що це важко. Але ти не можеш викреслити все через брехню твоєї матері. Ти повинна повернутися і поговорити з Денисом. Він має знати правду.

Я похитала головою, глибоко вдихаючи, щоб стримати сльози.

— Я не можу, — відрізала я. — Я не вірю, що він захоче зі мною говорити. Він уже зробив свій вибір. Якщо він взагалі щось відчував... він би не дав мені піти.

Тарас схилився трохи вперед, його голос став ще спокійнішим, але водночас переконливішим.

— Ти не знаєш, поки не спробуєш, — сказав він, дивлячись мені прямо в очі. — І, Інно, що би не було між вами, він заслуговує знати правду. Не дозволяй твоїй матері знищити це. Не дозволяй їй керувати твоїм життям.

Я відчувала, як серце стискається в грудях, але водночас у моїй свідомості щось коливалося, якби це були слова, яких я чекала. З одного боку, я хотіла відкинути цю пропозицію, закрити всі двері і більше ніколи не повертатися до того, що змушувало мене страждати. З іншого боку, я відчувала, що не можу жити в цьому невіданні.