Глава 27. ч.2

О третій годині дня я стояла біля кафе. Осінній вітер був прохолодний, а небо хмарне, відображаючи мій настрій. Я зробила кілька глибоких вдихів, намагаючись зібратися з силами перед тим, як увійти всередину.

Вона вже сиділа за столиком у самому кінці кафе. Я повільно підійшла, спостерігаючи, як мама піднімає на мене свої байдужі очі. Її вигляд був бездоганним, як завжди, але я знала, що під цією маскою ховається холодна і підступна особистість.

— Сідай, — промовила вона, навіть не спробувавши усміхнутися.

Я сіла навпроти неї, відчуваючи, як напруга між нами зависла у повітрі. Мої думки кружляли, як дикий вітер. Я не знала, з чого почати.

— Чого ти хочеш? — запитала я перша, вирішивши не тягнути час.

Матір на мить знизала плечима, потягнувши ковток кави. Її спокій лише підлив масла в вогонь моєї тривоги.

— Я хотіла поговорити про тебе і Дениса, — сказала вона, подивившись мені прямо в очі.

Я сиділа, чекаючи, що вона скаже. В її очах був спокій, але я знала, що за цим спокоєм ховається щось більше. Щось, що вона не збиралася приховувати.

— У мене є новина для тебе, — промовила Оксана, розриваючи напружену тишу між нами. 

— Про що ти? — прохрипіла я, намагаючись тримати себе в руках.

Мама ледь усміхнулася, потягнувшись до сумочки. Вона витягла щось і поклала переді мною на стіл. Це був тест на вагітність. Мої очі відразу зупинилися на двох смужках, що яскраво проступали на пластику.

— Я вагітна від Дениса, — сказала вона так спокійно, наче говорила про погоду.

Світ навколо мене почав обертатися, а звуки зникли. Я втупилася в тест, не в змозі зрозуміти, що відбувається. Це жарт? Хибний тест? Щось неправильно? Як таке взагалі можливо?

— Що? — ледь змогла видавити з себе. Мій голос лунав глухо, наче з іншого світу.

— Тепер ти повинна триматися подалі від Дениса, — продовжила Оксана, її слова звучали холодно і чітко. — У нас буде сім'я. А ще я ніколи не дозволю тобі стати на нашому шляху.

Я дивилася на неї, на цей тест, що лежав між нами, і не могла повірити в те, що чую і бачу. Мозок відмовлявся приймати реальність. Все здавалося занадто абсурдним.

— Ти... ти жартуєш, так? Це якийсь жарт? — мій голос тремтів, але мама виглядала аж як ніколи впевненою.

— Інно, тобі краще звикнути до цієї думки, — сказала вона, відсунувши тест ближче до мене, щоб я краще його бачила. — Це правда. І тобі варто прийняти реальність, змиритися з нею і залишити Дениса в спокої.

— Як ти можеш... Як ти можеш таке говорити? — нарешті спромоглася я на слова. — Ти кажеш, що вагітна від чоловіка, якого я люблю... Ти навмисно зруйнувала все, що було між нами з Денисом?

Вона знизала плечима, наче це було найприродніше рішення.

— Це не моє рішення, Інно. Це життя. І тепер моє життя — це Денис, наша майбутня дитина і наша сім'я.

Я стиснула кулаки, намагаючись втримати сльози. Біль пронизував мене зсередини. Зрада відчувалася не лише в серці, а й у кожній клітині мого тіла. Я ніколи не думала, що стану ворогом власній матері, що буду боротися за чоловіка, який виявився таким підлим.

— Ти не можеш просто так... — почала я, але слова застрягли в горлі. Що можна сказати в такій ситуації? Я відчувала себе знищеною.

Матір піднялася, кинувши на мене останній погляд.

— Подумай над моїми словами. У тебе немає вибору, окрім як триматися подалі. Я зроблю все, щоб Денис залишився зі мною.

Вона пішла, залишивши мене одну з цим тестом на столі й тисячами думок, які розривали мене зсередини. Сльози підступили до очей, але я трималася, поки не дійшла до дверей. Як тільки я вийшла на вулицю, холодний вітер підхопив мої сльози, а розпач охопив усе моє єство.

Я стояла посеред вулиці, дивлячись на людей, які поспішали повз, і відчувала, як моя власна реальність руйнується і розсипається на шматки.