Глава 25

Минуло кілька днів з того моменту, як я звернулася до Тараса за допомогою. Тепер я просто чекала на розвиток подій, хоча це очікування здавалося нестерпним. Мої думки постійно кружляли навколо Дениса і тієї можливості, що його затримка у відрядженні має якийсь стосунок до мами. Від цього нерви були на межі, і я відчувала себе як на пороховій бочці.

Повертаючись додому з роботи, я відчула, як всередині мене знову назріває паніка. Що, якщо він справді з мамою? Що, якщо між ними сталася близькість, а я була такою наївною? Всі ці думки викликали страх і болісні ревнощі.

Коли я відчинила двері до своєї квартири, задзвонив телефон. Серце сповільнилося на секунду, а потім почало шалено стукати. Це був він. Я натиснула на кнопку і прийняла виклик.

— Привіт, — голос Дениса був тихий і втомлений, як після довгого дня. — Вибач, що знову дзвоню з поганими новинами. Я затримаюсь у відрядженні на кілька днів більше, ніж планував. Тут з'явилися непередбачувані обставини...

Від його слів у мене стиснулося серце, але я стрималась. Не хотіла, щоб він чув мій розпач.

— Все добре, — сказала я з удаваною легкістю, хоча всередині мене вирували бурі. — Я розумію. Робота є робота.

— Я обіцяю, що це ненадовго, — продовжив Денис. — Як тільки все владнаю, я повернусь до тебе. І тоді влаштую для нас вечір, який ти не забудеш.

Його слова мали мене заспокоїти, але натомість вони посіяли нові сумніви. Що саме його затримує? Чому він не розповідає деталей? Я намагалася відкинути ці думки, але вони вгризалися в мою свідомість, як отрута.

— Я сумую за тобою, — несподівано додав Денис. — Дуже сумую.

Це було настільки щире зізнання, що на мить я забула про свої підозри. В його голосі чулася туга, і я відчула, як моє серце м’яко тане.

— Я теж сумую, — тихо прошепотіла я у відповідь.

Між нами на мить запанувала тиша, але вона була сповнена ніжності й невимовних слів. Я уявила його поряд, як він обіймає мене, як його руки огортають мене теплом і захистом.

— Денисе, — нарешті прошепотіла я, ламаючи цю мовчазну ідилію. — Ти впевнений, що все буде добре?

— Ти про що? — його голос став настороженим, хоча він намагався приховати це.

— Я просто... —  я зітхнула, намагаючись знайти потрібні слова. — Весь цей час, поки тебе немає, я відчуваю себе самотньою і беззахисною. Твої стосунки з моєю мамою завжди були незрозумілі мені. І тепер... тепер я боюся, що ти можеш мене покинути заради неї.

— Інно, — його голос став м'якшим, але водночас рішучим. — Я люблю тебе. І ніколи не залишу тебе. Ти — найважливіша частина мого життя.

Я ледь не розплакалася від цих слів. Ніжність і впевненість, з якими він їх вимовив, змусили мене вірити йому, хоча підозри ще не повністю зникли.

— Я обіцяю, коли повернуся, ми разом вирішимо всі наші проблеми. А зараз, будь ласка, просто повір мені, — попросив він.

— Добре, — відповіла я, намагаючись зберегти спокій.

— Я тебе люблю, — додав він знову, перш ніж відключити зв'язок.

Після цієї розмови з Денисом я довго сиділа, тримаючи телефон у руках. Його слова, сповнені турботи та впевненості, мали б мене заспокоїти, але замість цього вони викликали іншу бурю думок. Я відчувала тривогу, що стосувалася не тільки мами, а й того, на що я вже пішла.

Тарас. 

Мій план, прохання, щоб він звабив маму, здавався єдиним виходом кілька днів тому. Я так боялася, що мама зайде надто далеко, що не думала про можливі наслідки. А тепер… Після слів Дениса, який пообіцяв усе владнати сам, це прохання виглядало як зрада. Він сказав, що вирішить усе з мамою, і я повинна була йому довіряти. Але тоді чому я пішла до Тараса?

Сумніви заповзли в мою свідомість, наче змії. Я почала ставити під сумнів кожен свій крок, кожну думку, яка спонукала мене до цього рішення. Чи не була я надто імпульсивною? Може, я мала більше вірити в Дениса? Або я боялася, що він не зможе протистояти моїй матері так, як цього вимагала ситуація?

Взяла телефон, задумуючись над тим, щоб написати Тарасу і скасувати все. Але чи це допоможе? Він вже погодився, вже чекає на зустріч зі мною для обговорення деталей. Як я зможу пояснити йому, що передумала? Чи зрозуміє він це, чи вирішить, що я граюся з ним?

Усередині мене боролися два почуття — довіра до Дениса і страх перед інтригами мами. Я згадала її погляд, коли вона в останній раз говорила зі мною — той холодний, жорстокий блиск у її очах. Вона не зупиниться ні перед чим, щоб залишити Дениса собі.

Але тепер, коли Денис сам сказав, що вирішить усе, я повинна б скасувати свої плани. Я мала довіритися йому. Адже він дав мені таку обіцянку, і я знала, що Денис — людина слова. Можливо, це знак, що мені не варто вдаватися до крайніх заходів.

Я глибоко вдихнула, намагаючись заспокоїтись і зібрати думки докупи. Відчуття сумнівів не полишало мене, але я вирішила нічого не змінювати. Нехай все йде так, як йде. 

Важкі думки тиснули на мої плечі, коли я лягала в ліжко. Здавалося, що кожен момент життя зараз був наповнений непевністю і тривогою. Я згадувала розмову з Денисом — його голос був ніжним, але це не могло повністю зняти з мене напругу. Все ще було невідомо, як складеться ця ситуація з мамою. А ще — Тарас. Я вже зробила крок, який, можливо, виявиться фатальним.

Чи могла я взагалі подумати, що буду колись боротися з власною матір'ю за чоловіка? Здавалося, що це лише поганий сон, з якого я ось-ось прокинуся. Моя мама завжди була авторитетом, людиною, яку я шанувала, хоча й боялася. Але зараз вона стала моїм ворогом. Я важко зітхнула, перевертаючись на інший бік, намагаючись заснути.

Але сон не приходив. Повний місяць пробивався крізь штори, кидаючи сріблясте світло на стіни кімнати, і кожна тривожна думка лише поглиблювала мою неспокійність. Всі ці інтриги, всі ці люди — Денис, мама, Тарас, Алла Олегівна — крутилися в голові, не даючи можливості знайти спокій. Я відчувала, як цей дивний період у моєму житті поступово поглинає мене. Донедавна я навіть не могла уявити, що опинюся у таких складних обставинах.