Глава 24

Напевно, я божевільна, але Тарас міг би мені допомогти. Принаймні, я на це сподіваюся. Що він не відмовить. Я повинна спробувати, запропонувати йому те, що я придумала, бо іншого вибору в мене нема.

Кілька днів тому мені спала на думку ідея, яка могла б раз і назавжди покласти край інтригам моєї матері. Я розуміла, що єдиний спосіб вивести маму з гри — це залучити когось, хто зміг би відволікти її, змусити забути про Дениса. І ця людина — Тарас.

Ми домовилися зустрітися у кафе неподалік. І хоч я відчувала втому і була виснажена, я все ж таки знайшла в собі сили, щоб піти на зустріч з моїм колишнім босом. Я швидко зібралася і вирушила. Весь час поки йшла, сумніви не покидали мене. Я не була до кінця впевнена, що роблю правильно. Та щось всередині штовхало вперед, незважаючи на страх і хвилювання.

Коли я зайшла у кафе, Тарас вже чекав на мене. Підійшла і сіла за столик.

— Я замовив нам каву.

— Дякую, — промовила і зробила ковток.

Він уважно дивився на мене, наче намагався прочитати на моєму обличчі відповідь на всі свої запитання.

— Ну, розповідай, що трапилося, — почав він, склавши руки на столі.

Я глибоко вдихнула. Почати говорити виявилося складніше, ніж я думала. Я трохи помовчала і зрештою почала говорити, не дивлячись йому в очі:

— Це стосується моєї мами і... Дениса.

Тарас здивовано підняв брови.

— Ти ж знаєш, що мені не подобається втручатися в особисті справи інших людей, — сказав він. — Але щось підказує, що цього разу все серйозно.

— Все більше, ніж серйозно, — відповіла я, нарешті зустрівшись з його поглядом. — Мама… Вона робить все, щоб позбутися мене. Вона так вправно маніпулює Денисом. І готова на все, щоб залишити його для себе. Але... я маю план.

Тарас схилив голову і з цікавістю подивився на мене:

— І що це за план?

У мене перехопило подих. Зробивши паузу, я сказала:

— Я хочу, щоб ти звабив її.

Ці слова зависли в повітрі. Тарас округлив очі від шоку. Він дивився на мене так, ніби у мене виросли роги і я зафарбувалася в зелений колір.

— Ти серйозно?! Ти просиш мене звабити свою матір?! Мені не почулося? — його брови вигнулися такою дугою, що ледь не діставали краю росту волосся на чолі.

Я кивнула, не в змозі відвести очі від його обличчя, яке змінювалось від подиву до невпевненості.

— Я знаю, це звучить жахливо, — швидко додала я, — але іншого виходу я не бачу. Вона тільки тоді залишить Дениса в спокої, якщо хтось інший зможе відвернути її увагу.

Тарас дивився на мене, все ще не вірячи почутому.

— Інно, ти справді вважаєш, що це спрацює?

Я зітхнула.

— Я не знаю. Але я знаю, що маю щось зробити, інакше мама зруйнує моє життя. Денис — це єдине, що я маю, і я не дам їй його забрати.

Тарас мовчав, аналізуючи мої слова. Задумливо потер підборіддя, відпив кави. Я бачила, що він не схвалює цього плану. А потім нахилився вперед і промовив тихим голосом:

— А що я отримаю за таку послугу? 

Я не очікувала цього питання і розгубилася. Мене наче струмом ударило. Моя впевненість похитнулася, і я трохи розгубилася. Що він хоче? Чому я не передбачила цього?

Поглянула на нього, намагаючись зрозуміти, що він має на увазі.

— А що ти хочеш? — запитала я, намагаючись зберігати спокій і приховати хвилювання, але голос все ж трохи тремтів. Серце калатало в грудях, адже я боялася почути його відповідь.

Тарас явно насолоджувався моєю розгубленістю. Він всміхнувся куточком губ і схилився до мене трохи ближче. Його очі пильно дивились прямо в мої і блищали якимось загадковим вогником.

— Знаєш, Інно, — почав він, — зазвичай такі послуги не робляться просто так. Я не альтруїст, ти ж знаєш.

— Я розумію, — відповіла я, нервово склавши руки на столі. — Але скажи прямо. Що тобі потрібно?

Тарас зітхнув і відкинувся на спинку стільця, спокійно розглядаючи мене.

— Це залежить від того, наскільки сильно ти цього хочеш, — промовив він тихо, але від цього його слова звучали ще більш зухвало.

Моє серце забилося ще швидше. Що він має на увазі? Я відчула, як напруга наростає, і спробувала зібратись із думками. Звісно, я усвідомлювала, що прошу його про неймовірно складну послугу — втрутитися в стосунки моєї матері з Денисом і звабити її. Але чим більше я думала про це, тим більше розуміла, що без Тарасової допомоги в мене немає шансів.

— Я… — почала я, але слова застрягли в горлі. Що я можу йому запропонувати? Він колись був важливою частиною мого життя, але тепер… усе так змінилося. — Ти знаєш, наскільки це для мене важливо, Тарасе, — нарешті вимовила я, голос тремтів. — Я готова зробити майже все, якщо це допоможе...

Тарас підняв брову, його посмішка стала ширшою. Він явно насолоджувався тим, як я намагаюся знайти правильні слова.

— Майже все? — повторив він, нахилившись ближче до мене. — Тобі доведеться бути точнішою, Інно. Я не з тих, хто діє наосліп.

Його слова прозвучали, наче гра, в яку він втягнув мене без мого дозволу. Я не могла зрозуміти, що він має на увазі, але зрозуміла одне — я більше не мала вибору.

— Що ти хочеш? — запитала я, всередині мене все стискалося від нервів. Його наполегливий погляд змушував мене почуватися беззахисною. Чому саме зараз він вирішив скористатися ситуацією? Чому саме тепер, коли мені так потрібна його допомога?

Він трохи відсунувся, схрестив руки на грудях, виглядаючи розслабленим, хоча я знала, що цей спокій — лише зовнішня маска.

— Я хочу гарантії, — сказав Тарас. — Що ти не відвернешся від мене, коли все це скінчиться. Що ти будеш поруч... тоді, коли мені буде це потрібно.

— Тарасе, — прошепотіла я, дивлячись йому в очі. — Ти просиш… про щось більше, ніж просто допомогу?

Його слова прозвучали надто серйозно, і я відчула, як холодок пробіг по спині. Що він має на увазі? Чого він насправді хоче?

— Саме так, — відповів він, не моргнувши. — Я допоможу тобі, але пам’ятай, ти тепер моя боржниця. І якщо ти готова грати за моїми правилами, я допоможу тобі з матір'ю.