Глава 15. ч.2

Я прийшла на роботу з легким хвилюванням у грудях. Я не могла пояснити, але інтуїція підказувала щось не хороше, як от-от мало би щось статися. День розпочався рутинно – я намагалася зануритися у справи, але думки про Дениса не полишали мене. Минуло кілька годин, сповнені сподівань – я чекала на його повернення, прагнула побачити його теплу усмішку і відчути його присутність поруч. Але він так і не з’явився.

Я перевіряла телефон кожні кілька хвилин, намагаючись не показувати своєї стурбованості. Повідомлення від Дениса не було, і це почало тривожити мене ще більше. Я знала, що він зайнятий, але це мовчання робило очікування нестерпним. Кожен раз, коли двері офісу відкривалися, я підіймала очі, сподіваючись побачити його, але це завжди були інші колеги, які поспішали у своїх справах.

Я знову занурилася в роботу і спробувала зосередитися на документах, які давно чекали на мою увагу. Проте кожне слово, кожна цифра пливли перед очима, не залишаючи жодного сліду в пам’яті. Мої думки знову й знову поверталися до ранку, до того моменту, коли Денис пішов, залишивши мене з важким відчуттям у грудях.

Кілька разів я навіть підходила до дверей його кабінету, потайки прислуховувалася, в надії почути знайомий голос. Але чула лишень тишу. Зрештою, наважилась зайти без запрошення і побачила порожній кабінет, вимкнений комп’ютер і пусте крісло біля столу. Це ще більше підсилило мою тривогу. Що його затримало? Чому він не давав про себе знати?

Моя нервозність досягла піку, коли я зрозуміла, що потрібно діяти. Я вирішила знайти когось, хто міг би розповісти, де він знаходиться. У таких ситуаціях завжди допомагала Алла Олегівна – вона знала всі робочі справи, завжди тримала руку на пульсі подій в фірмі. Можливо, вона зможе дати відповіді на питання, які тривожать мене.

Швидко піднялася до її кабінету і легенько постукала. Через мить причинила двері, і я побачила Аллу Олегівну за столом, яка, здавалося, була занурена в чергову важливу справу. Її строгий погляд одразу пронизав мене, наче рентгеном.

— Інно? Що сталося? — її голос був сухим і відчуженим.

— Алло Олегівно, я хотіла запитати… Ви не знаєте, де зараз Денис Захарович? Він мав бути в офісі, але його тут немає, і я не можу з ним зв’язатися.

Вона замовкла, дивлячись на мене сконцентровано і так уважно, немов оцінюючи, чи варто давати відповідь.

— Денис Захарович у відрядженні, — нарешті сказала вона зверхньо, чим змусила мене напружитися. — Він поїхав з вашою матір’ю, Оксаною Іванівною.

Кров застигла в жилах. Відрядження? З Оксаною Іванівною? З мамою??? То вони разом? Серце зупинилося на секунду, а потім почало стукати так швидко, що я не могла зосередитися на її словах. У голові загуло, наче я тільки що отримала сильний удар.

— З моєю матір’ю? — ледве видушила з себе, відчуваючи, як усі мої сподівання розбиваються об це страшне повідомлення.

Алла Олегівна примружила очі, і в її погляді з’явилася невиразна посмішка, яка була холоднішою за лід.

— Так, з нею. Вони мають вирішити кілька важливих фінансових питань. Денис Захарович довіряє вашій матері більше, ніж будь-кому іншому в компанії.

Всередині все обірвалося. Слова Алли Олегівни були схожі на кинджал, який встромили прямо в серце. Мої руки злегка затремтіли, і я стисла їх у кулаки, намагаючись взяти себе в руки.

Алла Олегівна кинула на мене зверхній погляд, немов випробовуючи мою реакцію. 

— На відміну від вас, Оксана у пріоритеті у нашого боса, і він завжди робить все, щоб задовольнити кожну її примху.

Ці слова прозвучали, як ляпас, залишаючи мене у стані шоку. Я намагалася не показати, як сильно вони мене зачепили, але відчувала, як хвиля обурення та болю піднімалася всередині.

— Зрозуміло… — пробурмотіла я, намагаючись приховати своє розчарування і біль.

— Не варто переживати, — додала вона з тим самим відстороненим виразом. — Вони повернуться, коли вирішать усі справи. А поки що, вам краще зосередитися на своїх обов’язках, якщо не бажаєте, щоб вас знову звільнили.

Її слова звучали, як наказ, і я знала, що подальша розмова безглузда. В голові було повно думок, але жодної, яка могла б допомогти зрозуміти, що робити далі. Я кивнула і, не кажучи більше ні слова, розвернулася, щоб піти.

Коли я вийшла з її кабінету, сльози почали навертатися на очі. Я зупинилася в коридорі, зібравшись з думками. Треба бути сильною. Та хіба це так легко, коли всередині вирує буря емоцій? Я намагалася заспокоїтися, але ревнощі й образа піднімалися хвилею, глушачи всі інші почуття.

Моя мати... і Денис. Разом у відрядженні. Це звучало, як щось нереальне, наче жахливий сон, від якого я хотіла б прокинутися, але реальність була жорстокою.

Повернулася до свого кабінету, спробувала знову зануритися в роботу, але це було марно. Все, що я бачила перед собою, були їхні обличчя, поруч, разом, і моє серце стискалося від болю.

Зрештою, я вирішила залишити роботу на сьогодні. Мені потрібно побути наодинці зі своїми думками, розібратися з тим, що відбувалося всередині мене. Швидко зібрала свої речі і, не кажучи нікому ні слова, вийшла з офісу.

На вулиці мене зустрів прохолодний вітер, який ніби намагався заспокоїти мене, але це було марно. Я йшла додому, занурена в свої думки, намагаючись зрозуміти, як мені тепер діяти. Моя віра в Дениса похитнулася, і я не знала, чи зможу знову довіряти йому. Чи була я просто ще однією жінкою в його житті? Чи було все це насправді справжнім?

Тепер усе виглядало по-іншому. Я почала сумніватися в усьому, що було між нами. І цей несподіваний момент, коли я залишила офіс, приніс із собою лише більше запитань, на які я не знала відповіді.