Глава 10. ч.1

Моє серце гучно стукотіло, а відчуття несправедливості стискало груди, наче хтось поставив на них величезний тягар. Як ця клята Алла Олегівна посміла так обмовити мене?

В голові знову й знову пролітали її слова: "Нам не потрібні повії в штаті, навіть на посаді прибиральниці!" Це було настільки образливо й принизливо, що всередині мене все кипіло від злості. Мої щоки палали, а руки тряслися від люті.

Я вибігла з офісу, ледь стримуючи сльози, які вже готові були покотитися по обличчю. Злість і образа переповнювали мене, і я не могла нічого з цим вдіяти. В голові крутилися думки про те, як ця жінка посміла так зі мною говорити, та ще й без жодної на це підстави!

Сіла в машину, руки автоматично схопилися за кермо, а нога рвонула до педалі газу. В голові гуло, а перед очима пливли червоні кола від злості. Я намагалася заспокоїти себе, вдихаючи глибше й видихаючи, але це майже не допомагало.

— Як ця гадина могла мене так принизити? — проговорила я вголос, намагаючись випустити пар через слова. — Невже вона думає, що я їй це так просто подарую?

Я тиснула на педаль газу все сильніше, відчуваючи, як машина набирає швидкість. Але навіть рух на великій швидкості не міг заглушити бурю, що бушувала всередині мене. Намагалася розмовляти сама з собою, хоч якось вгамувати шалені почуття.

— Спокійно, Інно, ти ж знаєш, що це не кінець світу, — намагалася я переконати себе. — Ти сильна, ти впораєшся. Але це так несправедливо!

Моя лють не зменшувалася, а навпаки — з кожною хвилиною лише посилювалася. Хотілося кричати, розбити щось, випустити всі ці емоції назовні, але я знала, що це нічого не змінить.

Я повинна знайти спосіб довести, що вона не права. Але спочатку треба заспокоїтися, знайти в собі сили, щоб не дати цій ситуації зламати мене.

Поскаржитися Денису? Це буде виглядати так по-дитячому. Але хіба не він винен у тому, що сталася ця ситуація? Він забув про всі мірі безпеки, так легковажно й відверто, не ховаючись, показував свою симпатію до мене. А що я взагалі про нього знаю? Може, він так з усіма себе поводить, і посада прибиральниці — це те місце, де постійна кадрова текучка через короткі інтрижки їхнього боса з підлеглими? Можливо, я теж потрапила на цей гачок, як наївна школярка.

Мені хотілося плакати від несправедливості і болю. Сльози вже підступали до горла, але я відчайдушно їх стримувала. Як же все це несправедливо! Мене накрила хвиля сумнівів, обурення і жалю. Вони змішалися в якийсь страшний коктейль, що розривав мене зсередини.

Біля будинку і загальмувала і заглушила двигун.

— Як я могла так легко повірити в те, що це щось більше? — прошепотіла я, втомлено нахилившись на кермо. — Невже я така дурна?

Ці думки були нестерпними. З одного боку, я була ображена на Аллу Олегівну за її жорстокі слова та несправедливе звільнення, а з іншого — відчувала розчарування і сумнів у щирості Дениса. Чи не була я для нього просто черговою іграшкою, з якою він вирішив побавитися?

Дісталася додому, ледве стримуючи сльози, що накочувалися все сильніше. Як тільки зачинила за собою двері квартири, вони ринули в повну силу. Не знаючи, що робити далі, схопила телефон і, тремтячими руками, набрала номер Каті.

— Інно, що трапилося? — Катюха завжди відчувала, коли зі мною щось не так. Її голос звучав стурбовано.

— Катю, мене щойно звільнили... — я почала говорити, але сльози знову накотилися, і голос зірвався на схлипування. — Ця клята Алла Олегівна сказала, що я... що я повія!

— Що?! — пискнула подруга. — Вона що, зовсім з глузду з'їхала?! Ти де зараз? Дома?

— Так... Я просто не можу повірити, що це відбувається зі мною, — я витирала сльози, але вони не припиняли текти. — Вона побачила, як Денис мене підвозив… І зробила свої висновки… Я нічого не могла їй довести.

— Так, сонце, я зараз буду у тебе. І Лєру захоплю з собою. Ми вже в дорозі, чекай, — Катюха сказала це з такою рішучістю, що я ледве встигла кивнути, перш ніж вона поклала слухавку.

Минуло всього півгодини, і в двері подзвонили. Катя і Лєра стояли на порозі з пляшкою вина і двома пакетами смаколиків. Дівчата майже з порогу кинулися мене обіймати. Я стояла посеред кімнати, все ще тремтячи від емоцій.

— Ну що, подруго, ми прийшли навести порядок у твоєму житті, — весело сказала Лєра, обіймаючи мене.

— Давай всі подробиці. Хочу почути все від початку до кінця, — додала Катя, сідаючи на диван і відкриваючи вино.

Я почала розповідати їм усе: як Денис підвіз мене, як мене звільнили, про образливі слова Алли Олегівни, про мої сумніви щодо Дениса. Вони слухали, киваючи, і час від часу кидали між собою погляди.

Катя взяла пляшку вина і розлила його в келихи.

— Вважаю, що треба випити за несправедливість! — підняла тост Катя. — І за те, щоб ця чортова ситуація ніколи не повторилася!

Ми випили, і від алкоголю мій біль трохи вщух, мозок затуманився. Розмова потекла вільніше.

— Ні, це просто немислимо! — Катюха не витримала. — Це нечесно, Інно! Ти не повинна це терпіти!

— Може, мені повернутися до Тараса? Він же так благає мене... — сказала я, хоча навіть не була впевнена в тому, що хотіла б це зробити.

— Та ти що, здуріла? — Катя майже крикнула. — Тарас — такий самий козел, як і цей Денис. Ти що, не бачиш? Він просто користується тобою!

— Катя права, — підтримала Лєра, наливаючи собі ще трохи вина. — Обидва вони — два чобота пара. Вони не заслуговують на тебе, Інно. Ти повинна знайти іншу роботу, і послати їх обох куди подалі!

— Денис… — я задумалася. — Може, і він такий самий. А я, дурепа, повірила, що він може бути іншим.

— Забудь їх обох, — Катя серйозно подивилася на мене. — Тобі потрібна нова робота, нові люди, нові можливості. А ці двоє нехай котяться коту під хвіст!

Розмова затягнулася на кілька годин. Алкоголь потроху розслабив нас, і ми перейшли на відверті теми, сміялися й згадували минуле. Катя і Лєра підтримували мене, як могли, і я відчула, що, можливо, все не так вже й погано. Десь ближче до півночі ми викликали таксі, і я проводила дівчат додому.