Глава 4. ч.2

Його слова пробилися до мене крізь вихор думок, і щоки відразу спалахнули жаром. Від його пропозиції в моїй душі піднялася буря. Вона кидала мене з боку в бік, наче я була човном посеред штормового моря, де хвилі пристрасті, розгубленості та заборонених бажань злилися в єдиний хаос.

Я відчула, як жар піднявся від грудей до обличчя, і все всередині завмерло, перетворившись на полум'я, що палало від сорому і хвилювання. Його слова відгукнулися в мені, як відлуння, що не могло зникнути, залишаючи мене стояти перед ним, враженою його увагою, наче маленька пташка, що опинилася в пастці, але яка не бажала відлітати.

Я нарешті опанувала себе і, затинаючись, прошепотіла:

— Я не очікувала вас тут побачити, Денисе Захаровичу.

Він неквапливо почав наближатися до мене, повільно, майже невимушено, наче це була гра, в якій він чітко знав свої ходи. Його блакитні очі іскрилися веселими бісиками, а в голосі, здавалось, звучали грайливі нотки, що лише посилювали моє збентеження.

Я не могла рухатися. Стояла, мов кролик перед удавом, який заворожує своєю присутністю, не дозволяючи навіть на мить відірвати погляд. Чим ближче він підходив, тим яскравіше я відчувала аромат його парфумів. Вони солодко п'янили, паморочили мені голову, немовби намагаючись затьмарити здоровий глузд.

Ось уже Денис опинився впритул до мене і зупинився, його погляд пробирав мене наскрізь. Він схилив голову трохи на бік, вивчаючи мене, ніби я була загадкою, яку він прагнув розгадати. Я намагалася втримати його погляд і не видати своєї розгубленості, хоча всередині мене все переверталося і трясло, наче від сильного землетрусу.

— Не очікувала? Це ж мій кабінет, Інно Павлівно. Хто ж тут ще міг би бути? – його запитання прозвучало з іронією, змусивши мене виправдовуватись.

— Звісно, це ваш кабінет. Нікого іншого я тут не чекала, – я поспішила відповісти, намагаючись повернути собі контроль.

— Ммм, то ви чекали на мене, – голос Дениса став низьким і насиченим, а його слова відлунювали в моїй свідомості, змушуючи моє серце ще більше калатати.

В ту ж мить його рука м'яко ковзнула до мого обличчя, і пальці ніжно заправили пасмо волосся за вушко. Цей простий жест викликав в мені цілу бурю емоцій. Я відчула, як хвиля бентежності й сором’язливості накрила мене з головою, заполонивши все нутро. Моє обличчя палало, а думки плуталися, залишаючи мене безпорадною перед його невимушеним шармом.

***

Мої любі сонечка! Завтра у вашої авторки вихідний, тож побачимося з героями в понеділок, о 7:00 ранку) Гарних всім вихідних і нехай вони будуть тихими.