Розділ 19

Заходячи до кабінету, що освітлювався лише однією свічкою, й несучи тацю з печивом та чашечкою теплого молока, Неза підійшла до столу у поставила все це на нього.

– Його Величність просив передати, щоб Ви закінчували на сьогодні й ішли вже відпочивати.

– Вони вже повернулися? – Еміліан продовжував щось старанно вичитувати.

– Щойно. Зачистка нарешті закінчилася з віддаленою допомогою пані та пана Зейрісів.

– Слава небесам, – та лише кивнула. – Дякую за Вашу роботу. Вже пізно, тож повертайтеся до себе й відпочивайте, – дівчина мовчки пішла до дверей, але зупинилася, відтак підійшовши до нього, й закрила рукою документ.

– Досить вже працювати, поки я добра, – хлопець зняв окуляри, пильно на неї дивлячись.

 – Що ж буде, коли станете злою, мила пані? – лукава усмішка заграла на його обличчі. – Маю ще трохи справ на сьогодні.

– Якщо трохи, то краще закінчити, певно, – прибрала руку.

– Справді? Бо я такої ж думки, – окуляри знову були на ньому, проте усмішка не зникала. Ще за мить хлопець опинився притиснутим до спинки стільця, а Неза сіла на його коліна обличчям до обличчя. Не давши й секунди на оговтатися, вона поцілувала його, відсторонившись лише тоді, коли Еміліан ніжно прикусив її нижню губу.

– Сьогодні ти зовсім неслухняний, – тихо мовила дівчина, знімаючи окуляри й кладучи їх на стіл за спиною.

– Думаєш?

– Так, беззаперечно, – взяла за комір, знову наблизившись, проте зупинившись на відстані подиху. – Справді думав, що дозволю тобі ще тут сидіти?

– Можливо?... – знизав плечима.

– Ну гаразд, – усміхнулася з викликом і скоротила відстань між їх устами до нуля.

* * *

Все ще сидячи в обіймах хлопця й виглядаючи трохи сонною, Неза поцілувала його в шоку, змусивши розплющити очі.

– Все ще хочеш працювати?

– Гадаю, втретє перечитувати ті самі документи мені не потрібно.

– І як тобі тільки вдається так швидко закінчувати всі свої справи, м?

– Якщо скажеш, як інакше знайти час для таємних зустрічей із чарівною дружиною, я спробую виконувати обов’язки повільніше, – усміхнувся до неї невинно, а тоді обидва засміялися.

– Коли ми розповімо Їх Величностям? – поцікавилася дівчина, пригорнувшись до коханого.

– Гадаю за кілька днів можна буде: тоді вже справ стане менше, тож і вони будуть готові до шоку після відпочинку.

– Звучить як план.

* * *

Нарешті закінчивши всі справи на сьогодні, Король відклав готові документи й відкинувся на спинку стільця, відтак заплющивши очі. Якраз тоді до кабінету тихенько зайшли четверо: його янголята та дві покоївки для супроводу. Хлопець усміхнувся, беручи дитину на руки.

– Ти вже закінчив? Хочеш із нами на прогулянку, татусю? – звернулася ласкаво дружина.

– Щойно закінчив, а ваше запрошення з радістю прийму, – у двері тихенько постукали, а тоді помічник тихо зайшов, привітавшись із усіма. – Ти починаєш мене лякати: я ж закінчив лишень кілька хвилин тому, – засміявся Король.

– Тату, мамо, ми чекатимемо на вас зовні! – Ноель зістрибнув на підлогу й взявши Луну, що аж сяяла від щастя і майже нестримуваного сміху, за руку, повів її до дверей.

– Гарно спрацьовано, Ваша Високосте! – усміхнувся Еміліан, а малюк лише мовчки побажав успіхів зі своєю осяйною усмішкою, а відтак вони зникли.

– Моя пані, пане, ми хочемо забрати кілька хвилин уваги Ваших Величностей. Дозволите нам таку нахабність?

– Що тут відбувається?... – розгублено мовив Раель.

– Що ж, – Еміліан взяв дівчину за руку, а та лише усміхнулася яскраво, – оскільки ситуація вже стабілізувалася, ми подумали, що час розказати.

– Стоп, нічого не кажіть, – Король поклав руку на обличчя. – Леє, нам потрібна валер’янка…

– Тут однією валер’янкою не врятуєшся, – дівчина майже впала на край столу. – Дитино, сподіваюся ти вибачиш свою матусю… так хвилюватися знову…

– Гаразд, коли ви плануєте побратися?...

– Та ми вже, мій пане, – знизала плечима Неза. – Скоро вже й три роки буде, чи не так? – звернулася до свого чоловіка.

– Ну, десь так, – підрахував Еміліан із невинною усмішкою. У співрозмовників відняло мову, коли ті дістали обручки, що носили на ланцюжку на шиях, як підвіски.

– Я вважаю, це тотальна зрада, – мовила Королева, а чоловік підтвердив кивком. – Конспіратори… вітаємо вас, чи що?...

– Дякуємо, – подружжя сміялося такій передбачуваній реакції своїх панів.

– Смішно їм, – похитав головою Король, усміхаючись і собі.

– Мені цікаво послухати вашу історію, любі, – Королева склала руки на грудях, перед тим зробивши вигляд, що готувалася записувати кожне нове слово співрозмовників.

– Вона не така вже й цікава, насправді, – задумалася Неза.

– Бути того не може, – заперечив Король.