Розділ 11

Минав час. Молодята поволі обживали своє нове гніздечко, звівши навіть перше господарство й обробляючи землю. Щоправда, цим поки що займався господар. В імперії ширилися чутки про невдалий похід на королівство. Імператор не витримав такої ганьби й відійшов від справ, передавши трон своєму синові. Життя населення ставало дедалі гіршим із підвищенням податків і постійними воєнними станами через чергові походи молодого правителя. Подружжя Зейріс ловили кожну з нових пліток про походи і їх завершення, раз по раз відправляючи попереджувальні листи в Нірію. І останнього разу прийшли невтішні новини: Королева занедужала.

Проте імператор йшов на інші землі, тож всі сподівалися на те, що ситуація зміниться до його наступного кроку. Сьогодні день був похмурим, проте дощ не падав із неба. Соборо працював на полі, а дружина спостерігала, щоби допомогти наступного разу. Аж ось енергетична хвиля з боку Нірії прошила простір довкола. Хлопець випустив лопату з рук, здригнувшись усім тілом.

– Що це було?...

– Раель… це точно його енергія. З Раелем щось не так, – стурбовано і серйозно промовив, насупивши брови. – Треба написати Блеку, – Вікторія кивнула, вмить перемістивши їх обидвох до будинку.

Коли лист зник, почалося страдницьке очікування відповіді. Минали години. Вони намагалися вгамувати власні жахливі думки, займаючи себе якимись справами, проте все з рук валилося. І ось нарешті відповідь прийшла.

«Любий пане Соборо!

Як Ви й здогадалися, до нас прийшло нещастя. Їх Величності більше не з нами… Імператор забрав життя Його Величності просто на очах Його Високості, перед цим полонивши Її Величність, яка, як виявилося, наклала на себе руки майже одразу після смерті чоловіка. І юний пан не витримав. Лицарі кажуть, що Його Високість збожеволів від горя, побачивши тіло матері, що принесли хвилі. Наразі юний пан відпочиває. Не можу сказати, скільки триватиме його сон і якими будуть наслідки таких подій для дитини, проте присягаюся бути поруч і підтримувати Його Високість до кінця.

З повагою,

Ваш вірний слуга Блекіріус».

– О небеса… – Вікторія прикрила рота руками, із жахом усвідомлюючи, що її любої подруги та доброго друга більше нема, а їх маленький хлопчик зараз залишився один лише в оточенні слуг, яких можуть вигнати будь-якої миті ласі до влади аристократи.

Соборо перебував не в меншому потрясінні, якщо не в більшому. Щойно йому повідомили про смерть майже всіх членів його фактичної сім’ї, проте хлопець знайшов у собі сили покласти листа на стіл і міцно обійняти дружину, котра заливалася гіркими сльозами. Дівчина плакала за обох, притулившись до широких грудей коханого, немов той міг захистити її від усього на світі.

* * *

«З того дня ми не розмовляли майже. Соборо пропадає надворі, працюючи увесь час від світанку й до ночі. Але я його не звинувачую. Певно, ніхто у світі не може сказати, що зараз відбувається в голові цього хлопця і як йому погано: навіть у такій ситуації він не може повернутися додому й стати опорою своєму племінникові… Блек писав останнього разу, що коронація вже відбулася, але хлопчик не підпускає до себе нікого, крім самого дворецького. І він не плаче. Це дуже погано. Малюкові б випустити всі свої почуття, натомість він закрився в собі, – кімнатний годинник забив на дванадцяту. – Ох, вже обід… а Соборо ще не повернувся. Треба погодувати господарство. Я спостерігала за ним, тож зможу повторити».

Вікторія пов’язала на голову хустинку, щоб закрити коси від палючого обіднього сонця й пішла набирати зерно у відро.

«Здається, щось не так… Ну нічого. Смак зерна ж не зміниться від того, що наберу його в іншу посудину?...» – вже потягнулася до ручки, та її перехопила раптом велика хлопцева, а інша тим часом обхопила дівочу талію, не даючи тій навіть нахилитися.

– Не піднімай важке. Якщо хочеш спробувати погодувати, я носитиму зерно для тебе, – мовив лагідно з-за спини, поволі відпустивши її талію.

– Я гадала, ти ще не повернувся, – пішли разом годувати курей.

– Сьогодні, дійсно, трохи затримався. Вибач, що не попередив і ось так віддалився. Мені треба було трохи подумати.

– Я розумію, Соборо. Все гаразд, – кури збіглися до них, лише зачувши голос господаря. – Ого… вони…

– Не бійся, – усміхнувся слабко, – просто погодуй їх, – Вікторія кивнула, згодом повторюючи всі рухи свого чоловіка. За кілька хвилин вони закінчили. Пізніше нагодували двох своїх коней і повернулися до хати.

– Я приготую все до обіду, а ти відпочивай.

– Присядь на хвильку, Вікторіє, – зупинив дружину, взявши обережно за зап'ястя. – Хочу з тобою поговорити.

– Добре… – сіла на стілець біля нього, непокоячись через серйозність його обличчя.

– Люба, гадаю, я знайшов спосіб, як без наслідків хоча б на трохи поїхати до Нірії. Не можу більше тут сидіти, коли Раель там самотужки страждає…

– Ти увесь цей час про це міркував?... – вражено вимовила. – І який же спосіб? – із надією.

– Якщо оточити себе достатньою кількістю магії, енергія зовні тимчасово не зможе проникати в тіло. Експерименти показали, що це працює.

– Ти був біля кордонів?

– Так, – кивнув. – Залишилося лише створити той захист. Що скажеш, Вікторіє? Поїдеш зі мною в королівство?